Подібний був і до Іллі святого: у час посухи дощ достатній з неба на землю звів, це ж не один раз, і не двічі, а багато разів.
Ще ж і до Єлисея-пророка уподібнився, бо як же той, плащем Іллі розділяючи води, переходив ріку Йорданську, так і цей молитвою постелив ногам своїм воду, як битий шлях: Ніл, ріку велику, перейшов, наче по сухому. І де б не траплялися йому ріки, переходив їх, не замочуючи ніг. Коли перебував якось преподобний у скиті, привели до церкви чоловіка біснуватого, і молилися за нього в церкві, щоб визволився він від духа нечистого. Але не виходив з чоловіка біс, лютий був дуже. І говорили між собою клирики: "Що зробимо біснуватому цьому?" Инші ж казали: "Ніхто не може вигнати біса цього, окрім авви Вісаріона. Але, якщо почнемо просити його про те, він не захоче прийти. Тому зробімо так. Він рано-вранці швидше від усіх прийде до церкви, ми ж, випередивши прихід його, на місці його посадімо біснуватого чоловіка і скажемо старцеві: "Отче, розбуди сплячого". І зробили так клирики. Коли увійшов преподобний до церкви, за звичаєм своїм, побачив на місці своєму чоловіка і став близько нього — не хотів виганяти його зі свого місця. Коли починалося церковне правило, сказали клирики до старця: "Отче, збуди сплячого". Отець підійшов до чоловіка, торкнув його, кажучи: "Встань і йди звідси". І зразу біс вийшов з чоловіка, словом святого вигнаний. Чоловік же, вставши, почав дякувати Богові, що визволився від біснування, і був здоровий з того часу. У такий спосіб клирики зрушили святого на те чудо, щоб вигнав біса. Не хотів-бо цей преподобний отець явно чуда чинити, щоб не бути славним серед людей, й уникав похвали людської, смиренний, і грішним себе вважав.
Брат один у скиті впав у якесь прогрішення. І звелів йому пресвітер, щоб вийшов геть із церкви, бо не достойний з братами в соборі церковному бути. Преподобний же Вісаріон, вставши, виходив разом з тим, що прогрішився, кажучи: "І я грішний". Таке було смирення святого отця. Розповідали ж про нього учні його, що сорок років не лягав на спину спочити, але сидячи або стоячи сну дуже трошки приймав. Переконував же учнів своїх до чування, щоб недрімно пильнували себе завжди від сітей ворожих, і казав: "Годиться ченцеві, щоб цілий став оком, як же херувим і серафим. Коли хтось перебуває мирно, без боротьби, тоді більше хай пильнується і смиряє себе перед Богом, щоб, думаючи, що стоїть, не впав найлютішим падінням. Через самовпевненість багато передано на боротьбу. Часто через нашу неміч Бог не дає боротьбі прийти на нас, щоб ми до решти не згинули".
Цього святого отця ціле життя до птахів повітряних було подібне: нічого із земного не придбав ніколи, не мав келії своєї ані якогось окремого для себе пристановища, але з місця на місце переходив, поневіряючись пустелею, кручами і хащами, як блукалець, зовсім не дбаючи про потреби тілесні, ані про їжу, ані про одяг, — одну лише мав на тілі латану найгіршу одежину, щоб не бути цілком голим. І палило його сонце спекотне вдень, мерз він уночі, рідко ж коли під дах десь заходив — мандрував горами, наче птах, самотність люблячи, і до одного Бога ум свій підносячи, і думками своїми в Ньому заглиблюючись. Слізні ж потоки завжди виходили з очей його, і зітхання часті з глибини серця, і всі дні життя свого у сльозах провадив, завжди плачучи й ридаючи. Досягнув же глибокої старости, переставився на нестаріюче життя і перейшов з плачу у вічну зі всіма святими радість в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава навіки. Амінь.
Про цього святого дивися у Пролозі в 23-ій день місяця травня — Слово з Патерика про поле, що було дане постникам.
У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Іларіона Нового, Далматської обителі ігумена та ісповідника
Іларіон блаженний сином був Петра Кападокійця, який подавав хліби на трапезі царській, матері ж Теодосії, обох благочестивих і боголюбивих. Змалку навчений був добре Святого Письма. Коли мав двадцять років, покинув (за євангельським словом) батька, і матір, і дім, і багатство і став монахом в обителі Ісихієвій поблизу Візантії. Потім в обитель Далматську прийшов, і прийняв там ангельський святий образ великий, і став учнем святого Григорія Декаполита, що там тоді жив. І перебував у послусі, і мовчанні, і смиренні великому. Мав же роботу у вертограді монастирському і трудився в тому послусі десять літ, намагався життям своїм наслідувати однойменного собі преподобного старця Іларіона Великого. Про його ж добродійне й богоугодне життя часто читаючи, уподібнювався йому, наскільки міг, у пості, і в цілонічних молитвах, і у всіх чернечих подвигах — через те й новим Іларіоном названо його. Просвітливши душу свою, як сонце, прийняв від Бога владу над духами нечистими — виганяти їх. Ігумен же обителі тої священиком його поставив, хоч той і не хотів, — на той час пішов уже звідти святий Григорій Декаполит в инші місця. Через декілька років, коли помер ігумен, довідався преподобний Іларіон, що хочуть брати поставити його собі ігуменом, — утаївся від них, вийшов вночі з обителі і пішов до Візантії, шукаючи учителя свого Григорія святого, там-бо сподівався знайти його. Але той відплив до Риму, а повернувшись звідти, оселився на горі Олімп. Тому зупинився Іларіон у Візантії в одній обителі. Монахи ж обителі Далматської, довідавшись про нього, послали до святішого патріярха Никифора, просячи, щоб поставити Іларіона їм ігуменом, хоч він і не хоче. Патріярх же сповістив цареві. Пославши, привели до себе Іларіона і переконували його прийняти ігуменство Далматського монастиря. Він же царській і патріяршій волі противитися не міг, скорився їхньому велінню і прийняв владу ігуменську. І пас довірених собі словесних овець добре вісім літ.