А вкинені в темницю воїни Папій і Мавр, бажаючи святого хрещення, помолилися до Христа — і вийшли з темниці через відчинені двері, ніхто їх не затримував. І прийшли до святішого папи Маркела й прийняли від нього святе хрещення. Після хрещення ж пішли знову здалися воїнам, які їх шукали, і поставлено їх перед єпархом. Бачивши ж їх, єпарх сказав: "Нині довідався, що ви християни". Сказав Папій святий: "Справді, ми — християни". Сказав Лаодикій-єпарх: "Відкиньте суєтну звабу християнську й поклоніться богам, яким царі кланяються". Відповів святий Мавр: "Хай поклоняться їм усі, хто хоче погубити душу свою навіки". Мовив єпарх: "Нині ви втратите душі свої, якщо не принесете жертви богам безсмертним. Послухайте мене і зробіть те, що кажу вам, аби живими залишитися". Відповів святий Папій: "Ти принеси їм жертву, щоб жити у муках вічних". Звелів єпарх простягнути їх на землі й бити палицями сильно. Вони ж, биті без жалю, нічого иншого не взивали, лише: "Ісусе Христе, поможи рабам Твоїм". І коли були биті довго, передали душі свої в руки Божі. Тіла ж їхні вночі взявши, Иоан-пресвітер поховав чесно при гробі раніше постраждалих святих мучеників Сісинія і Сатурнина, за велінням Маркела, папи святого. Тим часом і Диоклитіян-цар до Риму прийшов, і сповістив Лаодикій-єпарх царям усе про святих мучеників — як мучив їх і стратив люто. Царі ж зраділи й похвалили його за те діло.
Вищезгаданий же диякон Киріяк святий, його ж святіший Маркел-папа зі святим Сісинієм разом поставив на дияконство, був зі Смарагдом і з Ларгієм, як же й инших пребагато в'язнів Христових, у темниці і в рабстві важкому. Вдень-бо примушували їх до важкої праці, а вночі замикали в темниці. Далася ж від Бога блаженному Киріякові благодать зцілювати недуги, і багато людей до нього приходило, приносили недужих своїх, яких святий Киріяк, молячись, зцілював. І просвітлювалися сліпі, і розслаблені приймали здоров'я, і біси з людей проганялися, і всіляким хворобам подавалося зцілення молитвами його.
Була ж у царя Диоклитіяна донька на ім'я Артемія. Вона ж, із допусту Божого, збіснувалася, і мучив її дух нечистий. Довідавшись про те, Диоклитіян сумний був вельми і не скуштував їжі в той день з туги. Коли ж увійшов у ложницю доньки своєї, де вона біснувалася, возвав біс устами дівочими, кажучи: "Не вийду ані ніхто мене вигнати не зможе, хіба прийде Киріяк-диякон". І зразу Диоклитіян звелів шукати Киріяка. І знайшли його в ув'язненні, привели до царя з обома друзями — Смарагдом і Ларгієм. Цар же почав просити його, щоб увійшов у ложницю доньки його і поміг їй, стражденній. Прийшов же до неї Киріяк святий і сказав до духа нечистого, що мучив її: "В ім'я Господа нашого Ісуса Христа наказую тобі: вийди з дівчини цієї". Біс же устами її відповів: "Коли хочеш, щоб я вийшов з неї, дай мені иншу посудину, аби я в неї увійшов". Сказав святий Киріяк: "Якщо можеш, ось тіло моє, увійди". Відповів біс: "У посуд твій не можу ввійти, звідусіль-бо замкнений і запечатаний". Сказав йому святий Киріяк: "В ім'я Господа нашого Ісуса Христа розіп'ятого, вийди з неї, нехай вона стане посудиною чистою на службу Духові Святому". Нечистий же дух крикнув, кажучи: "О Киріяче, якщо мене звідси женеш, у Персію тобі йти влаштую". Те сказавши, вийшов. Дівчина ж Артемія, звільнившись від катування бісівського, возвала до святого, кажучи: "Богом, якого ти проповідуєш, заклинаю тебе, щоб ти мене охрестив: бачу здалеку Господа, якого ти проповідуєш". Стоячи близько, мати її цариця Сирена сповнилася подвійної радости — і через зцілення доньки своєї, і через силу Христа: була таємною християнкою. І приготував воду, наступного дня охрестив святий дівчину Артемію во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, потай від царя Диоклитіяна. З того часу святий Киріяк був знайомим цареві, і дав цар йому і друзям його, Смарагду і Ларгію, свободу, і дім йому в Римі поблизу терм своїх дав і звелів жити без страху. Цариця Сирена настановляла доньку свою, аби всім серцем любила Христа і щоб вірно берегла закон Його. Не через довгий час прийшло до Диоклитіяна від перського царя послання, де той просив, аби послав до нього Киріяка-диякона, бо донька його біснується, і кричить біс устами її, кажучи: "Ніхто мене вигнати не може, окрім Киріяка, диякона римського". Цар же сказав цариці своїй Сирені, щоб вона прикликала до себе Киріяка і попросила його іти в Персію до біснуватої царівни. Прикликали святого Киріяка до цариці, і, про послання з Персії довідавшись, промовив святий: "В ім'я Господа мого Ісуса Христа іду без сумніву". І дала йому цариця на дорогу все необхідне, і пішов з друзями своїми Смарагдом і Ларгієм. Досягнувши Персії, коли до біснуватої вели його, крикнув устами її диявол: "Що Киріяче, чи не потрудив я тебе, як обіцяв?" Відповів святий: "Я з допомогою Владики мого Ісуса Христа сюди прийшов, щоб і звідси вигнати тебе. Наказую тому тобі іменем Ісуса Христа, нечистий душе, вийди з дівчини цієї і більше не повертайся до неї". Сказав біс: "Але втомився ти, Киріяче, спершу спочинь з дороги". Сказав святий: "Допомогою Бога, що все влаштовує, не втомився". Сказав біс: "Проте я, що захотів, те вчинив: обіцяв змусити тебе йти до Персії — і змусив". Відповів святий: "Не так, як ти хочеш, чинити можеш, о проклятий, але як Творець наш дозволив тобі". І почав біс мучити дівчину, святий же диякон кинув себе на землю, молячись зі сльозами до Бога. Біс же кричав до святого: "Якщо мене виженеш, дай мені посудину, в яку увійду". Сказав йому святий: "Ніде не маєш ти частки у творінні Божому, о злодію, але звідусіль вижене тебе непереможна і всемогутня сила Господа мого Ісуса Христа". Диявол же зразу вийшов з дівчини і побіг, кричачи в повітря: "О страшне ім'я, що насилу мене вигнало!" Із того часу здорова стала дівчина. Було ж ім'я їй Йовія, повірила в Христа і прийняла святе хрещення. І багато з дому царевого повірило, й охрестилося десь до чотирьох сотень чоловіків і жінок. Давав же Киріякові святому цар перський багато дарів. Він же нічого не прийняв — задовільнився самим хлібом і водою. Пробувши в Персії сорок п'ять днів, пішов звідти — повернувся з листом-подякою від перського царя римському, якого Диоклитіян прийняв з шаною. Цариця ж Сирена і донька її Артемія раді були поверненню Киріяка. Після цього невдовзі Диоклитіян пішов з Риму на Схід, до Максиміяна Геркулієвого в Медіолан, де й сан свій царський залишив. Максиміян же другий, прозваний Галерієм, якого ж Диоклитіян раніше спільником собі зробив замість сина і доньку свою Валерію, сестру Артемії старшу, за нього віддав, прийшов до Риму, почав гонити і вбивати християн. Взяв же святого Киріяка-диякона: гнівався на нього за Артемію, що в Христову віру її привів. І кинув Киріяка і друзів його, Смарагда і Ларгія, до темниці. Коли ж кудись ішов кат, велів перед колісницею своєю вести Киріяка нагого, залізними ланцами обкрученого — це ж на пострах иншим християнам. Якось же, коли йшов кудись кат, зустрів його святий Маркел-папа і возвав до ньо