Освятив папа дім той церковним свяченням і літургісав у ньому, приносячи безкровні Богові жертви, нічні й денні славослів'я Божі здійснюючи. І був дім Лукини домом Божим і соборною церквою в Римі. Відомо ж те стало цареві нечестивому, розгнівався тому на Лукину й засудив вигнати її геть із града безчесно, наче якусь велику грішницю, усі ж маєтки її дав на пограбування. Маркела ж папу намагався до свого нечестя схилити, але не зміг. Довідався ж, що попередній цар на годування худоби Маркела святого засудив, — той самий присуд і він на святого видав. Хотівши збезчестити не лише папу, а й Церкву, дім Лукинин прекрасний, на церкву освячений, перетворив у стійло для худоби і багато худоби там годувати звелів. Святого ж Маркела-папу засудив, щоб у всі дні життя свого під наглядом годував худобу в тому домі. Дев'ять місяців святіший той душ людських пастир і годувальник, збезчещений від нечестивих ідолослужителів великий слуга Божий, виконував скотарську роботу, наче якийсь полонений раб. І не було йому ніякого спокою і відради, і потрібного мав великий нестаток, ані їжі достатньо не мав, ані одягу, ані не дозволяли сторожі до нього приходити нікому й нічого приносити. Одягом його була одна лише на тілі колюча волосяниця. Від такого страждання, і труду, і смороду худоби, і від нестачі необхідного тілом знеміг, розхворівся і передав страждальницьку свою душу в руки Божі. Тіло його той же Иоан-пресвітер вночі забрав, поніс у гробницю Прискилину і там із клириками чесний влаштував йому похорон. Так закінчив життя своє святіший Маркел, папа римський. Передпослав же багатьох своїх дітей шляхом мученицьким до Бога, тоді й сам після них пішов, аби стати зі святими єрархами перед престолом Архиєрея великого — у Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж слава нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Тому що на початку цієї історії про святого Маркела згадано святого Маркелина-папу, що був перед ним, не зайвим було б і про нього тут дещо сказати — і задля користи, і щоб побачити різницю між Маркелом і Маркелином.
У той самий день про священомученика Маркелина-папу
Маркелин-папа після святого Гая престол прийняв за царювання Диоклитіяна і Максиміяна, у дні найлютішого гоніння на християн, коли за тридцять днів сімнадцять тисяч християн, чоловіків і жінок, у Римі різними муками було вбито.
Взято було й папу і до Диоклитіяна на допит приведено. Злякався той лютих мук — поклав кадило на ідольський вівтар і приніс жертву в капищі Вести й Ісиди. Цар же за те віддав йому честь, одягнув його в коштовний одяг і назвав собі другом. Повернувся у дім свій Маркелин, ридав і плакав гірко, як же колись святий Петро-апостол, коли відрікся був Христа. І докоряв сам собі, що инших багатьох у вірі утвердив і до мученицького подвигу заохотив, а сам упав падінням лютим. І переживав через те серцем своїм невимовно. Був же в той час у кампанійському краї в граді, що називався Сінуеса, помісний собор духовного чину, на ньому зійшлося єпископів із пресвітерами осіб сто вісімдесят. Маркелин одягнувся у волосяне веретище, попелом себе посипав і з жалем серця увійшов до отців на собор — як засуджений, перед ними став, визнав гріх свій ясно перед усіма і багато сліз проливав, плачучи й ридаючи і суду на себе просячи. Вони ж казали: "Сам своїми устами суди себе. З уст твоїх вийшов гріх, з уст-бо твоїх і суд нехай вийде. Знаємо і Петра святого, що через страх відрікся був Христа, але плакав гірко — й отримав першу милість у Господа свого".
Маркелин таки сам на себе видав суд, кажучи: "Відчужую себе від священичого сану, якого я недостойний. Ще ж і після смерти моєї тіло моє нехай не передають звичному похованню, а нехай викинуть псам на поїдання. Хто ж насмілиться поховати його, той буде проклятий". Після собору того повернувся Маркелин до Риму і, одяг коштовний, який від Диоклитіяна прийняв, у руки взявши, поспішив до Диоклитіяна. Кинув перед ним одяг, докоряючи йому, і злословив богів його брехливих, визнавав, що важко згрішив, і плакав. Цар же сповнився гніву, передав його на муки, тоді на смерть засудив. І вели блаженного за град на страту з трьома вірними — Клавдієм, Кирином й Антоніном. Ішов за ним Маркел Пресвітер, який після нього мав престол прийняти. Прикликавши Маркела, мученик Христовий Маркелин переконував його, щоб був твердий у вірі. Заповідав про тіло своє, щоб ніхто не смів у землю його закопати, але нехай буде на поїдання псам кинене: "Не достойний я поховання людського, не є я достойний, щоб мене земля прийняла, бо відрікся був Господа мого, неба і землі Творця".