Тоді сказав патріярх до тих, що біля нього стояли: "Благословен Господь, принесіть сюди дрова". Коли ж було принесено дров багато, звелів патріярх запалити перед стовпом вогонь великий. І мовив до стовпника: "Зійди зі стовпа, і, за рішенням своїм, увійдімо обидва у вогонь". Стовпник же подивувався великій патріярховій вірі і міцному його на Бога упованню і не хотів зі стовпа зійти. Сказав йому патріярх: "Чи не ти так вирішив і таким чином вибрав спокусити Бога, то чому нині цього зробити — у вогонь увійти — не хочеш?" Тоді патріярх зняв із себе омофор, став поблизу вогню, звів очі до неба й помолився до Бога, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Боже наш, що ізволив спасення нашого ради воплотитися й народитися від Пречистої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, нині покажи нам правдиву віру". І, закінчивши молитву, вкинув омофор свій у вогонь. Горів же вогонь десь три години, коли ж дрова до решти згоріли, взяв патріярх омофор з вогню цілий й анітрохи не пошкоджений. Тоді стовпник, бачивши, що було, пізнав точно, що правдива віра патріярхова, і відрікся зловір'я свого, і, Севира проклявши, прийшов до святої соборної апостольської Церкви, і з руки святішого патріярха Єфрема прийняв святе божественних Таїнств Причастя — і прославив Христа Бога. Багато й инших знамень цей великий угодник Божий зробив і паству добре випас. Переставився до Бога, для якого ж усі дні земного життя свого служив вірно і правдиво, й увійшов у радість Господа свого. І кого ж благочесно прославляв на землі, того нині славить на небі зі всіма, що славлять Його, нині і на безкінечні віки. Амінь.
У житії святого Єфрема Патріярха згадано двох преподобних отців-ясновидців, які заздалегідь зруйнування Антіохії бачили, — Теодосія Великого і Зосима. Теодосієве житіє святе всім відоме, в 11-ий день місяця січня написане. А тому що житіє і святість преподобного Зосима нинішньому часові не відомі, хай покладене буде тут і про нього з Євагрія, грецького історіографа. Два були в Палестині Зосими преподобні : перший, якого в житії Марії Єгипетської згадано, де й про Зосима-єретика, що жив в инший час, йдеться; иншого святого Зосима нині в житії Єфремовому згадано, про нього ж Євагрій у Книзі 4-ій, у главі 7-ій пише таке.
У той самий день про преподобного Зосима Фінікійського
Зосим преподобний родом був фінікійцем, народився у Синді, селі Фінікії Поморської, що за двадцять стадій від града Тира. Чернечого життя навчаючись, повстримністю, і постом, й иншими чеснотами, що в ньому сяяли, таку благодать собі у Бога виклопотав, що не лише від будь-якого збентеження совісті своєї вільний був, але й майбутнє і те, що на більшій відстані діялося, наче таке, що тут було, бачив прозорливими очима. Монастир же його був поблизу того ж села Синди, де народився. Якось трапилося йому бути в Кесарії Палестинській, де в той час єпископом був преподобний Йоан, прозваний Хозевит, з обителі Хозевитської, що була не дуже далеко від Єрусалиму на шляху, що вів до Єрихону. Взято було Йоана насилу на єпископство за добродійне життя його. У тому ж Кесарійському граді мешкав один благородний муж, саном патрицій, на ім'я Аркесилай, благочестям і всілякими добрими ділами прикрашений. У нього перебував преподобний Зосим, прийнятий був від нього чесно. Саме в той час, коли Антіохія впала, почав старець раптом стогнати, і важко ридати, зітхання з глибини серця випускати, і стільки сліз пролив, що землю ними намочив. Тоді попросив кадильницю, вугіллям ж гарячим і тиміяном наповнив і покадив усіх, що там були. Після цього на землі хрестоподібно простягнувся і почав молитвами умилостивлювати Господа. Тоді Аркесилай спитав, чого він так збентежився. Він же голосно відповів: "Голос страшного зруйнування і падіння Антіохії загримів для мого слуху і вуха мої пронизав". Аркесилай же й инші, що там були, дивувалися і жахалися, позначили, записавши, той час, коли ж те промовив преподобний, а потім невдовзі довідалися про те точно, що правду казав старець. У той-бо саме час впала Антіохія, коли старець, заплакавши, до молитви простягнувся і про падіння те сповістив.
Є й инших багато від нього чуд, їх же більшу частину оминувши, найбільші тут згадаємо. Трапилося тому Аркесилаю прийти в обитель преподобного, що в Синді. Лежала та обитель від Кесарії Палестинської десь за п'ятсот стадій. Тим часом у домі Аркесилаєвому жінка його якось випадково виколола собі спицею око і хвора була дуже. Про те почувши, святий єпископ Йоан Хозевит поспіхом до неї пішов оглянути рану і побачив, що зіниця випала й око з місця вийшло. Одному з лікарів, що там зібралися, звелів, взявши губку й око, що випало, на місце вкласти й губку до нього прикласти, м'якою хусткою прив'язавши. Коли це діялося, вирушив вісник швидким бігом до Аркесилая, сповіщаючи йому про те, що трапилося в домі його. І зустрів його в обителі Синдійській, коли з преподобним Зосимом сидів і провадив бесіду духовну. Коли ж сповістив йому вісник ту річ, почав той ридати гірко і рвати на собі волосся. Преподобний же Зосим спитав про причину ридання його і, довідавшись, увійшов у внутрішню келію свою, у ній же, за звичаєм, молитви свої до Бога здійснював. Тоді, не затримуючись, вийшов до Аркесилая, веселячись й усміхаючись лицем, і сказав: "Іди в дім свій радісно, бо благодать, Хозевиту від Бога дана, зцілила жінку твою. І має вона обидва ока цілі і здорові, й анітрохи не може те зло зашкодити їй, бо так Хозевиту зволилося". Ці два чуда від обох тих преподобних мужів в один час сталися: святий Иоан-єпископ око виколене жінці зцілив, а преподобний Зосим зцілення те прозорливими очима здалеку побачив і чоловікові її сповістив.