А святий Кирило в келії своїй почав безмовствувати. Не могло сховатися місто на вершині гори ані світильник утаїтися під сподом скільки-бо від слави людської втікав, настільки більше прославляв його Бог, кажучи: "Того, що прославляє Мене, прославлю". Тому з різних країв і міст багато духовних і мирян приходили до нього задля користи: було слово його сіллю розуму розчинене, і благодать Божа виливалася з уст його, і всі з насолодою його слухали. Бачив же те поставлений замість нього архимандрит Сергій Азаков, почала заздрість його перемагати, думав, що зневажають його ті, які приходять до блаженного Кирила, — і лютував через те вельми. Заздість-бо не вміє надавати переваги корисному. Преподобний же Кирило, довідавшись про архимандритове на нього лютування, не образився на нього ані не дорікав йому, незлостивий і праведний серцем, але, даючи місце гніву, пішов звідти в монастир Різдва Пречистої Богородиці, названий Старим, і перебував там. Мав велике бажання віддалитися від світу в пустелю і завжди про те молився до Бога і Пречистої Богоматері. Взираючи на Богородичну ікону, говорив: "Пречиста Матір Христа, Бога мого, ти знаєш, що всю свою надію в Бозі я на тебе поклав з юности своєї. Сама-бо ти, як бажаєш, настав мене і вкажи мені шлях, яким піду, і покажи мені місце, для спасення добре". Так часто зі сльозами молився і незабаром отримав прошене. Господь-бо волю тих, що бояться Його, чинить і молитву їхню, разом з Пречистою Матір'ю своєю, чує.
Був у преподобного Кирила звичай щоночі співати акафіст Пречистій Діві Богородиці перед пречистим її образом. Коли однієї ночі він, за звичаєм, співав акафіст, у серці своєму мав бажання пустельного життя і за те із зітханнями молився. Коли дійшов до написаного в акафісті місця "Побачивши чудодивне народження, віддалімося від світу і думками перенесімся на небо...", розчулився серцем і перестав читати — думав собі, як високий у величі божества свого Христос Господь на землі став смиренним чоловіком у тілі, і хотів віддалитися від світу задля Його любови — щоб Він його до висоти богобачення возвів. І збудилося в ньому гарячіше бажання у будь-який спосіб віддалитися від світу в пустелю задля любови Божої, і почав ретельніше зі сльозами молитися до Господа і Богородиці Діви, щоб наставили його, як спастися. І зразу почув голос дивний у келії, який з висоти повітря промовляв: "Кириле, вийди звідси, рушай на Біле озеро — і добрий спокій віднайдеш. Там-бо тобі приготував Я місце, на якому спасешся". Преподобний швидко відчинив віконце келії — побачив світло велике, що сяяло з неба до північного краю, де ж Біле озеро, і променем, наче перстом, показувало йому місце поселення. І дивився святий, стоячи наляканий, і бачив очима те місце далеко, що показувалося йому, наче близьке. Дивився ж, поки не зникло з очей дивне те світло небесне. Коли закінчилося те дивне видіння, відчув, що серце його сповнилося радости миру, і зрозумів, що Пречиста Богородиця не зневажила його, і з великою вдячністю молився акафісти. Цілу ніч ту без сну перепровадив, молячись у піднесенні духу. І з подивом міркував про голос, що був йому, і видіння — веселився і славив Бога. Мав же там духовного брата на ім'я Терапонт, вірного й любого. Прийняв-бо той постриг разом зі святим. Бував же Терапонт той на Білому озері. Питав святий у Терапонта, чи є на Білому озері місце, де можна безмовствувати ченцеві. Терапонт же сказав, що багато там є добрих місць для усамітненя.