Коли ж настав день, ігемон сів на судищі й мовив: "Приведіть мені ту погану жінку, щоб я довідався про наміри її". Вели її воїни, аби поставити перед Фістом-ігемоном. Ідучи на суд, дівчина свята возвела очі свої на небо і сказала: "Дякую Тобі, Господи, Боже мій, що волю свою на мені здійснюєш. Прошу, не покидай мене до кончини моєї". І ось пролунав голос з неба, що говорив: "Іди в дорогу свою без страху, бо Я з тобою". Коли ж прийшла туди, де Фіст сидів на судилищі, засміялася свята діва Антоніна. Побачивши, що вона сміється, Фіст спитав: "Чого смієшся?" Відповіла свята: "Розповім тобі про причину мого сміху. Я наперед побачила, що престол, на якому сидиш, скоро перекинеться — і ти загинеш. І через те посміялася з тебе". Ігемон же, бачивши, що насміхається з нього Антоніна-дівчина, звелів палицями її бити. Вона ж, піднісши умові очі до неба, говорила: "Дякую Тобі, Господи, Боже мій, що сподобив мене, окаянну і грішну, зі святими Твоїми частку прийняти, цього ж беззаконника, що кров невинну проливає, швидко в провалля пекла скинь, аби пізнав, окаянний, неміч суєтних богів своїх, на яких надію поклав". Коли ці слова почув ігемон, спраглий людської крови, більше почав лютувати і сказав до воїнів: "Ця злісна й мерзенна жінка не лише богів наших ображає, але і нам самим докорами дошкуляє, через те в блудилище ведіть її, аби насититися похіттю своєю". Воїни ж, взявши її, в якусь хатину повели.
Коли сиділа діва в тій хатині і ревно до Бога молилася, ангел Господній явився одному з воїнів, що мав від народження свого літ двадцять три, на ім'я Олександр, і сказав йому: "Іди скажи ігемонові, щоб пустив тебе увійти до Антоніни. До неї ж увійшовши, одягни її у свій плащ, аби, коли звідти виходитиме, не впізнав її ігемон". Тоді добрий воїн Христовий прийшов до ігемона і мовив: "Звели мені увійти до Антоніни, і якщо переконаю її, то добре буде, якщо ж ні, то зробиш їй, що хочеш". Ігемон же дозволив йому увійти, мовивши: "Роби з нею, що хочеш". Олександр же увійшов до тої хатини, де була свята дівчина, припав перед ногами її і мовив: "Рабо Божа дівчино Антоніно, Господь послав мене до тебе, аби я сповістив тобі, що Він мені сказав, як має зберегтися дівство твоє". Вона ж злякалася. І раптом світло велике осяяло хатину, і голос пролунав, що говорив: "Не бійся, Антоніно, той, хто прикликав тебе на цей подвиг, щедрий і багатомилостивий і цього Олександра до такого ж страдницького вінця прикликає. У плащ-бо його одягнися, голову ж і лице долі схили, вийди звідси — і так не впізнає тебе ігемон. Я-бо так тебе збережу, що він не впізнає". Взяла свята дівчина плащ від Олександра, одягнулася в нього, голову свою покрила і вийшла, рукою помахавши ігемонові й кажучи: "Роби, що хочеш". Так свята Христова діва, як сарна, з тенет утекла і пішла своєю дорогою, радіючи". Ігемон же, думаючи, що це Олександр вийшов з хатини, послав до Антоніни чотирьох воїнів і сказав їм: "Ідіть до неї і, як же вам хочеться, використайте її, чиніть їй наругу, виведіть її з хатини, щоб безчестям великим зганьбили ми її". Воїни ж пішли осквернити діву і не знайшли її — лише самого Олександра. І, здивувавшись, сказали: "Де та жінка? Ти ж як тут опинився?" Взявши його, привели до ігемона і сказали: "Цього лише самого в хатині знайшли, а дівчини нема". Ігемон же здивувався і сказав до Олександра: "Окаянче і негіднику, скажи нам: посмів ти зробити те, що нам суперечить? Де та мерзенна блудниця? Ти її розбестив і, у плащ свій одягнувши, відпустив, обіцяючи за жінку собі взяти? Але не буде так, бо не уникнеш рук моїх". Коли ж Олександр мовчав, ігемон, довго міркувавши, звелів його на катівні повісити і бити без милосердя. Коли ж битий був мученик, питав ігемон, кажучи: "Де погана та жінка, до якої ти входив?" Олександр же нічого не відповідав, тільки поглядав на небо. І був голос з неба до ігемона: "Нечистий Фісте, чому невинного чоловіка мучиш?" Він же, почувши той голос, перестав мучити святого, звелів зняти мученика з дерева й вести до темниці, дівчину ж Антоніну шукати всюди.