Чули те слуги, які були при ньому, і почали по одному потай втікати з Риму в Сиракузи до старого пана свого Сергія-ігемона. І принесли йому вістку невтішну про сина його — що Васіян віру Христову прийняв. Батько ж, ідолопоклонник, великої печалі сповнився, і думав про те, як відвернути сина від християнства, — чи ласкою, чи погрозами. Усі слуги з Риму від Васіяна таємно втекли, залишився при ньому лише один — найстарший — вірний йому, що і в Христа вірив. І хотів батько послати инших слуг, аби забрати Васіяна з Риму і до нього привести. Тим часом святому Васіяну в Римі трапилося вночі при першому кироглашенні увійти до церкви святого євангелиста Йоана Богослова. Там, за звичаєм, молився і побачив мужа чесного, сивиною прикрашеного, що промовляв до нього: "Знай, сповіднику Господа найвірніший, треба тобі звідси йти у град Равену з рабом твоїм вірним, бо ті, що народили тебе тілом, спасенню твоєму перепони вигадують, щоб з праведного шляху, хоч ти й не хочеш, тебе повернути. Через те благоутробний Бог, що не покидає рабів своїх, мене, апостола свого, послав до тебе, щоб не знайшли тебе тут батькові посланці і не завадили тобі втекти звідси". Те мовивши, святий Йоан Богослов пішов від нього. Блаженний же Васіян втішений був вельми явленням апостольським, багато клав поклонів, молячись до Бога, щоб не покидав його. Після молитви сповістив слузі своєму те, що бачив і чув. Коли настав день, всі речі, що були при них, роздали потребуючим. І, прийнявши благословення від духовного отця свого Гордіяна, вийшли з Риму. Вирушили в дорогу до Равени-града. Йшли декілька днів, і побачив Васіян святий оленицю з двома її дітьми. Ловці гонили її, і дуже вона втікала. Змучена була і знеможена, і вже ловці її наздоганяли. І зясалився Васіян над нею і дітьми її, сказав до неї: "В ім'я Господа нашого Ісуса Христа наказую тобі: прийди до мене без страху". Олениця ж, наче розумна і дружня до людей, зразу зупинилася зі швидкого бігу і до святого, не боячись, підійшла з дітьми. Він же рукою погладив її, наче давно до нього звикла, а вона лизала ноги його. Ловці ж, що гналися за оленицею, побачивши, як покірно вона зупинилася при чоловікові мандрівному, а він її гладить, дивувалися вельми, як така дика тварина раптом в приручену перемінилася. Один же з них, лютий і злий, сказав до дружини своєї: "О безумці, чому зволікаєте прийняти улов свій?" Те мовивши, почав забирати оленицю у святого з рук. Святий же Васіян сказав до нього: "Не я, а Бог, що на висотах, наказує тобі нічого злого не робити дикій цій тварині ані дітям її". Той же з погордою і люттю шарпнув рукою, аби штовхнути Божого угодника, — і зразу за таке нахабство напав на злого того ловця біс і почав його люто мучити. Впав на землю, мучений, страшним голосом волав, і піною стікав, і ціпенів, і був наче мертвий. Инші ж ловці вжахнулися, тремтіли зі страху і припадали до ніг святого, зі сльозами прощення просили, боячись, аби й инших така сама кара не спіткала. Він же, звелівши їм відійти від того місця, розпростерся на землі хрестоподібно і, весь ум до Бога спрямувавши, молився, кажучи: "Боже всіх, дивний Творче, Боже милосердний, впалого роду людського Спасителю, Ти, що не через згубу мертвих, а через спасення живих веселишся, прости лежачого бідака, що в невіданні згрішив і прогнівав доброту Твою". Тими й більше розчуленими словами помолившись і з молитви вставши, підійшов святий до лежачого, взяв за правицю, мовив до біса, що був у чоловікові: "Дияволе, Той, хто скинув тебе з висоти небесної в безодню, наказує тобі, щоб, покинувши швидко образ Божий, пішов ти у приготований для тебе тартар, у якому маєш мучитися вічно". Не встиг святий те сказати, як ворог роду людського зразу вийшов з чоловіка, якого щойно так люто мучив, що був той при смерті, — ледве дух його в ньому тримався, не міг дивитись на очі і лежав на землі непорушно. Святий же знову помолився до Бога і знаменував хресним знаменням спершу очі його незрячі — і зразу вони відкрилися чоловікові й бачили. Тоді й цілого хрестом загородив і звелів йому встати. І встав чоловік здоровий, наче нічого йому не було. Те бачивши, друзі, що віддалік стояли і з тремтінням на все дивилися, підійшли до святого й поклонилися йому. Кланявся ж і чоловік зцілений, прощення просячи й дуже дякуючи цілителеві своєму. Тоді розійшлися кожен собі. Ловці повернулися до своїх домів. Оленицю ж з дітьми відпустив святий у пустелю, а сам святий Васіян з рабом своїм у намірену путь пішов. Досягнувши міста Равени, явився перед єпископом града того, на ім'я Урс, що був його родичем. Єпископ же, бачивши родича свого Васіяна, радий був, а найбільше утішився, довідавшись, що той у Христа вірить і що задля любови Христової всім знехтував і вирушив у подорож. Помагаючи йому, дав безмовне місце за градом для осібного перебування при церкві святого священомученика Аполінарія, якого святий верховний апостол Петро поставив був першим єпископом Равенського града. За царювання Веспасіяна Аполінарій за Христа постраждав. При його церкві добре для святого Васіяна було місце, бо в усамітненні був, служив Богові в пості й молитвах, відрікся світу і всього, що в ньому. Господь же, прославляючи раба свого, дарував йому чудесну благодать зцілювати хвороби тілесні молитвою й лікувати недуги душевні богонатхненними повчаннями. І всі його шанували, любили і славили.