У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Діонисія, ігумена Глушицького, нового чудотворця. Про нього ж у Пролозі.
Місяця червня в 2-й день
Житіє святого отця нашого Никифора Ісповідника, патріярха Царгорода
Великий поборник благочестя святий Никифор народився в Царгороді від благочестивих і богобоязливих батьків — Теодора і Євдокії. Батько його ісповідницького вінця сподобився, рани і вигнання підняв за честь святих ікон. За царювання Копронима був він у чині нотарія таємних справ царських і святі ікони благочесно шанував. Донесли на нього цареві злочестивому, що поклоняється образові Спасителя і Пречистої Богородиці і всіх святих. Цар же зразу Теодора блаженного до себе прикликав, і допитав, і довідався, що так є насправді, — довго примушував його відректися пошанування ікон. Не підкорився раб Христовий царській волі, били його жорстоко і у вигнання у град, названий Моліна, послали, і в найлютішу темницю вкинули — страждав за правовір'я. Через який час знову до Царгорода його прикликали і більше до царської єресі примушували, та залишився, як діямант, міцний у благочесті, воліючи рани і смерть прийняти, аніж церковні закони і передання Святих Отців переступити. Тому за наказом беззаконного царя всіляко й немилостиво мучили його, знову у вигнання вислали — у Нікеї в путах і великій нужді шість літ провів і перейшов до Господа на вічну у блаженному житті свободу. Дружина ж його, чесна Євдокія, всіх бід і нещасть мужа свого була причасницею — пішла за ним у вигнання і співстраждала в путах, не відлучаючись від нього ні тілом, ні духом.
Після кончини ж мужа до Царгорода повернулася і провадила дні свої богоугодно, як же годиться святій вдовиці. Син її Никифор тим часом спершу вивчав філософію, тоді у дворі царському поставили його в чині його батька. І не померла блаженна Євдокія доти, поки не побачила сина свого в чині чернечому і святительському. Подякувавши Богові, у монастир жіночий пішла, і постриглася в черниці, і, цілком Богові догодивши, переставилася до Нього в старості повній. Таких батьків плодом був той, про кого у нас слово, — Никифор блаженний, святого кореня гілка свята, від грудей матері у благочесті вихований, у добрих звичаях виріс і, на богоугодження наставлений, роки юности своєї провадив цнотливо у великій повстримності. Був же сповнений премудрости зовнішньої і внутрішньої, світської, кажу, і духовної: не лише еллінських любомудрів книги, а й Божественне Письмо знав досконало, ще ж і красномовним був ритором, а до того і всілякими чеснотами прикрашений, через що всі його любили і шанували — за розум і добре поводження.