Тим часом від царя Валентиніяна прийшов наказ до єпарха градського і всіх громадян Равени, щоб суддю градського, на ім'я Витимній, скарати смертю, бо велику якусь провину (через наклеп ворожий) перед царем мав. Тому зв'язали Витимнія і на місце смертне, на якому мали йому відтяти голову, привели. Згадав той Васіяна святого і сказав у собі: "Рабе Божий Васіяне, благодаттю, тобі від Бога даною, будь мені нині помічником". Був же при тому сам єпарх і багато людей, що на кончину Витимнієву дивилися. Коли той схилив шию до страти, і кат, тримаючи руками меч двосічний, підняв його, хотівши у шию вдарити, — зразу меч з рук його вирвався і впав далеко. Кат же знову схопив меч і міцніше, ніж раніше, руками тримав, підніс високо, щоб у шию вдарити сильно, і коли з усієї сили замахнувся, зразу, як же і раніше, меч вирвався з рук його і впав далеко. Він же люті сповнився, знову меч схопив — і знову було те саме. І всі такому чудові дивувалися. Єпарх же, думаючи, що кат ясаліє засудженого, винагороду якусь від нього за те взявши, відставив його, а замість нього иншого ката поставив, щоб втяв голову Витимнія. Але й другий, як же й перший, так само постраждав — і вдруге, і втретє меч із рук спекуляторів сильно виривався і далеко відлітав, наче його відкидала якась невидима рука. Тоді і єпарх сповнився жаху і звелів засудясеного відвести зі смертного місця. Народ кричав, аби відпустили Витимнія, бо сила Божа заступає його перед смертю. Посадили Витимнія в темницю і послали скоро вістку до царя, що засудженого на смерть не могли двоє спекуляторів стратити. І негайно прийшов від царя наказ про помилування, який Витимнія від смертної кари і від провини звільняв. Він же не таїв свого заступника перед Богом — святого Васіяна, його ж у своїй молитві на допомогу прикликав, і всім про те розповідав. Отримавши свободу, поспішив до святого й обцілував йому ноги — дяку віддав йому. А святий угодник Божий велів йому, щоб одному Богові дякував, який вирятував його від смерти. З того часу всі почали більше шанувати святого, і мали його за ангела Божого, і приходили до нього. Клирики і найголовніші громадяни, порадившись, сказали єпископові, аби переконав святого Васіяна прийняти сан священичий, щоб богоприємна його молитва сильніша була перед Господом при безкровній жертві. І хіротонізували угодника Божого, хоч і не хотів, на священство — прожив у тому чині в Равені досить років. Тоді вірний слуга його, що прийшов з ним з Риму, прийняв кінець у Господі. Святий же Васіян почав приносити за нього Богові безкровну жертву. У сьомий після його переставлення день, коли літургісав святий і старанно за упокоєння душі померлого молився, пролунав голос з небес, сповіщаючи, що душа спочилого отримала милість Божу і долучилася до праведних. Те сповіщення Васіян розповів і Витимію, що був на тій Літургії, й обидва раділи духом за спасення душі померлого.
У той час град Лавдійський у Лігурїї втратив свого єпископа — переставився той до Господа. І заповіли в місті піст триденний з молитвою, аби послав Бог достойного мужа, який би зміг, прийнявши престол святительський, пасти добре Христову Церкву. Усі постили й молилися за те. Один з пресвітерів соборної єпископської церкви, на ім'я Климент, муж добродійний і чесний, після трудів церковних спочивав, і в сонному видінні став перед ним хтось світлоносний, кажучи: "Васіяна, пресвітера з Равени, дарами Божими прикрашеного мужа, єпископа, від Бога вам приготованого, знайте". Климент же зразу збудився зо сну, прикликав з духовного і світського чину найзнатніших і сповістив їм мовлене йому у видінні від Господа. Вибрали тому мужів знатних, послали до Равени до святого з проханням, аби прийшов до них прийняти престол святительський. Перед приходом посланців до Равени Бог у видінні нічному відкрив святому Васіянові про їхній прихід і звелів йому, не відмовляючись, іти з ними. Зранку прийшли посланці з Лавдійського краю і виклали наказане їм перед святим. Той же сказав їм: "Бог створив людину безсмертною, щоб завжди скорялася волі та наказам свого Творця. Коли ж у раю чоловік переступив Боже веління, то собі й нащадкам приготував смерть. Тому не годиться людині опиратися волі Бога свого ані веління Його переступати, а треба всіма зусиллями чинити те, що Бог хоче і велить. Тому й ми, хоч і не бажаємо честі, задля потреби одновірних братів не відмовляємося прийняти Божим велінням накладені на нас ярмо і тягар".