Те мовивши, хотів їм дати спочинок після трудів подорожніх. Вони ж вельми зраділи, отримавши, що шукали, не бажали спочити, але зразу хотіли отриманий скарб віднести до себе. Поспішили вирушити в дорогу й наполягали багатьма проханнями, аби святий зразу йшов з ними. І вже коли день до ночі схилявся, взяли вони святого й до себе повернулися. Коли ж зблиясалися до Лавдійського граду, вийшов назустріч Богом дарованому пастиреві своєму цілий град з великою радістю і веселістю. Був же серед людей знатний чоловік, недугою паралічу віддавна охоплений, і не мав в устах мови, був як німий — хвороба та забрала в нього язик. Спішили ж люди привітати святого, і коли той паралітик, хоч і з великим трудом, підійшов поцілувати святу правицю угодника Божого — зразу цілим тілом став здоровий, і язик його почав говорити ясніше, ніж колись, — і прославляв велич Божу. І весь люд ще більше зрадів, що дав їм Бог такого пастиря святого і чудотворця. На поставлення ж Васіяна святого на архиєрейство прийшов у Лавдійський град єпископ Амвросій святий з Медіолана і вищезгаданий родич святого єпископ Урс з Равени. И освятили Богом вибраного мужа Васіяна на єпископство місяця січня в перший день, і була велика радість і торжество цілому градові. Святий же Васіян, прийнявши престол свій, почав правити паствою словом і ділом, повчаючи і приклад стадові даючи життям добродійним. До святого ж Амвросія велику здобув любов у Святому Дусі, також святий Амвросій до нього духовну любов виявляв, і часто один одному надсилали дружні послання.
Через якийсь час святитель Христовий Васіян у східному передмісті збудував церкву прекрасну в ім'я святих апостолів. На її освячення дружнім проханням прикликав Амвросія святого Медіоланського і Філікса Команського (Урс Равенський уже спочив у Господі). Коли церкву ту три архиреї разом освячували, посеред люду, що на освячення церкви зібрався, була одна дівчина біснувата. її устами крикнув голосно диявол, кажучи: "Нащо, о мужі Божі, на мене постали і троє на одного нестерпною для мене зброєю озброїлися? Хіба мало вам, що забрали в нас силу шкодити, а тепер і з тих, над ким ми владу прийняли, виганяєте нас? Коли виженете мене звідси, то, взявши двох чи більше з собою, перейду на инше місце, куди ви не прийдете". Єрархи ж Христові, почувши той диявольський крик, схилили коліна перед Господом до молитви. Коли молилися пильно до Бога, біс, не витерпівши їхньої молитовної сили, покинув дівчину — втік з криком великим. Святителі ж, підійшовши, підняли із землі дівчину і віддали її батькам здорову, наказуючи, щоб завжди дякували Богові за звільнення доньки їхньої від бісівського катування. Після освячення церкви частувалися на славу Божу тілесною і духовною їжею, розмовляючи між собою корисно. Після достатніх дружніх бесід кожен архиєрей собі пішов — відпроваджував їх із шаною святий Васіян.
Коли ж настали жнива, одного хлопця, що посеред женців збирав снопи, вкусила змія — і помер. Батьки ж невтішно за ним ридали. Принесли його до поховання у святих апостолів церкву, яку архиєрей збудував, де й самому святителеві Христовому Васіяну трапилося в той час бути. Часто до церкви тої приходив, служби Божі в ній відправляв. Коли співали звичну в церкві службу, ридання батьків за хлопцем глушили голоси співу. Божий архиєрей, пожалівши тих, що плакали, звелів усім вийти з церкви. Сам же всередині залишився, кинувся на землю перед Богом зі сльозами, молячись, аби звелів душі хлопця повернутися в тіло. Коли він за те віддано до Господа молився, почало тіло мерця спершу потрохи рухатися, тоді більше — душа поверталася до нього. Встав же святий з молитви, велів і хлопцеві встати, за руку взяв його. Хлопець же наче зо сну збудився, відкрив очі, почав прикликати маму і встав. Батьки і люди, що були поза церквою, почувши голос хлопця, зразу з радости не могли більше поза церквою бути — відчинили двері і швидко всередину увійшли. Побачивши хлопця, що воскрес із мертвих, вельми дивувалися, і жахалися, і, припадаючи до святого з радістю, цілували руки й одяг його. Святий же, Богові всемогутньому дяку віддавши, виголосив до людей повчальне слово і, досить повчивши, відпустив їх з миром.