Коли змужнів, вшанували його між царськими радниками за царювання Лева, Копронимового сина. І зберігав правовір'я посеред зловірних, іконам святим поклонявся й инших до того богомудрими приводив переконуваннями. Коли ж після смерти Лева Копронимовича був Сьомий Вселенський Святих Отців на іконоборну єресь Собор у Нікеї, за царювання Константина, Левового сина, і матері його Ірини, тоді Никифор блаженний, будучи у світському чині, багато помагав Святим Отцям як премудрий і в Божественному Письмі вельми досвідчений і як великої чесности муж: йому на соборі тому довірено було царську волю представляти і слова царські виголошувати. І виявився ще перед архиєрейством своїм ісповідником й учителем православ'я, що єретиків перемагав і соромив. І святі Отці ті хвалили і благословляли його.
Після собору того ще декілька років Никифор прожив у чині і честі світській, у радах царських. Тоді, зрозумівши, що не є корисним для душі його працювати для сповненого суєти і галасу світу, бачив-бо, що починаються в палатах між сином і матір'ю непорозуміння, — залишив сан свій чесний, всю славу суєтну зневаживши, вийшов із града і на одному осібному безмовному місці при Босфорі Тракійському оселився. Там почав для одного Бога на самоті працювати в молитвах і пості, дбаючи про спасення своє. Через якийсь час збудував церкву і ченців зібрав, влаштував монастир і сам, хоч і без чернечого чину, по-чернечому трудився, випробовуючи себе, чи може здійснити подвиг прискорботного в чернецтві життя. І пожив так досить років, аж до царювання Никифорового. Коли святіший патріях царгородський Тарасій до Господа відійшов, вибрали на патріяршество цього блаженного Никифора, хоч і мирянина образом, але життям досконалого ченця. Прийняв він спершу чин чернечий, тоді священичий, потім, хоч і не хотів (переконав його на те цар Никифор), на престол єрарший у сам пресвітлий день святої Пасхи був возведений і прикрашав святу Церкву словом учительним і життям добродійним, виправляючи розбещених й утверджуючи праведних, єретиків же, наче вовків, виганяючи зі словесного стада.
У ті роки війна була греків з болгарами. І вийшов цар Никифор на війну, і вбитий був. Після нього настав син його Ставрикій, але й він, лише два місяці поцарювавши, помер. Після Ставрикія прийняв царство благочестивий муж Михаїл, прозваний Ранкаб, який раніше мав чин кирополатський. Його через два роки вигнав Лев Вірменин, викравши скіпетр грецького царства. Святіший Никифор послав деяких єпископів до хижака того перед коронацією його на царство з книгою православної віри, просячи, щоб, за звичаєм попередніх благочестивих царів, підписав рукою своєю, що неодмінно дотримуватиметься догм віри святої, у тій книзі записаних. Лукавий же цар, лицемірячи, показував себе на словах відданим благочестю й обіцяв підписати книгу, але не перед коронацією. "Коли, — казав, — покладений на мене буде вінець царський, тоді підпишу". І повірили лисові тому. Так підступний цар, відклавши підписання благочестивої віри, підписав таємно принесену йому від єретиків книгу, скоряючись подібним до себе хижим вовкам, а не справжнім пастирям. Потім прийшов з великою погордою і царською славою у велику церкву святої Софії, і, коли звичний чин царської коронації відбувався і святіший патріярх вінець на його недостойну голову клав, відкрив Бог святішому, яким той цар має бути: вінець царський, якого клав, став у руках патріярших наче вінець терновий і колов гостро й болісно руки архиєреєві. І пізнав святіший, що те знаменує гоніння і катування, яке має скоро бути на Церкву від того царя, і сповістив це клиру своєму із зітханням.
Наступного дня після коронації знову Никифор святий послав до царя, щоб обіцянку свою виконав — підписав правовір'я, як же і попередні благовірні царі підписували. Але той цілком відмовився, від початку порфиру царську брехнею забруднюючи. Тоді, за якийсь час, почав відкрито святі ікони ображати й озброївся не проти ворогів, які звідусіль на Грецію нападали і спустошували її, а на ікони Христові, і Пречистої Богородиці, і всіх святих і на тих, що поклоняються їм. Зібравши до себе в Царгород усіх єпископів і пресвітерів, що від служіння божественному вівтарю за якісь провини справедливо були відлучені, і в палатах царських місця їм давши, і щедрим прогодуванням, наче вепрів годованих, бо їхній бог — черево, задовольнивши, часто з ними бесідував, повчаючись у єресі іконоборній і радячись з ними, як би оновити образливу ту проти ікон догму, яку Сьомий Вселенський Собор відкинув. Аби легше їх до свого однодумства схилити, обіцяв їм віддати їхні попередні сани і більшої додати шани. Ті ж, з такої царевої до них милости горді, почали з усієї сили йому допомагати й бентежили по-катівськи церкви всіх правовірних. Обходячи навколо, ім'ям царевим збирали книги і, незліченну кількість їх до себе зібравши, розглядали разом. І коли знаходили якусь єретичну, проти ікон написану, ту, наче чесне Євангеліє, любо приймали, в себе берегли. Якщо ж котра проти іконоборної єресі була написана, ту зразу, наче мерзоту якусь, у вогонь кидали, палили. Тоді звелів цар усім єпископам грецьким зійтися на собор до Царгорода. Єпископи ж, кожен зі свого місця зрушившись і града досягнувши, приходили, за звичаєм, до святішого патріярха Никифора. Цар же велів, зразу єпископів тих взявши, до темниці вкидати. Тих, що боялися грізного гніву і погроз царських і на єдинодумство його єретичне згоджувалися, з пут і темниць звільнивши, честі удостоювати, а тих, що у правовір'ї непохитно перебували, — безчесно утісняти в ув'язненні, морити голодом і спрагою. Більшість, переконані страхом, пристали до царевого однодумства — і зміцніло вельми єретичне зборисько. І почали лжеучителі сміливо й безборонно по всіх церквах поширювати образливе своє вчення, схиляючи людей до нешанування ікон святих, справжніх же учителів православ'я з церков виганяли і кривдили. І самому святішому патріярхові, богогласній трубі, накласти мовчання і вхід у соборну церкву заборонити намагалися.