Це в монастирі моєму від святих отців я, смиренний Онуфрій, чув, насолодився в душі і серці моєму солодше від меду. І здавалося мені, що в иншому якомусь був світі, прийшло-бо мені невимовне бажання йти в пустелю. Вставши вночі і трохи хліба, десь на чотири дні лише вистачило б, взявши, вийшов з монастиря, покладаючись на Бога, і йшов шляхом, що на гору вів, хотівши звідти увійти в пустелю. Коли починав у пустелю входити, побачив перед собою промінь світла, і злякався сильно, і зупинився, думаючи повернутися в монастир. Той промінь світла наблизився до мене і чути було голос з нього, що промовляв до мене: "Не бійся, я ангел, що ходить з тобою від народження твого, приставлений від Бога оберігати тебе. І було мені нині веління від Нього вивести тебе в пустелю цю. Тому будь досконалий і смиренний серцем перед Господом і з радістю працюй для Нього, я ж не відступлю від тебе, поки не звелить Творець забрати душу твою". Так зі світловидного променя сказав ангел, що йшов переді мною, я ж ішов за ним радісний. Пройшовши шість чи сім міліярій, побачив печеру прекрасну, і невидимим став мені промінь ангельського світла. Я ж до печери наблизився і захотів довідатися, чи є в ній якась людина. Підійшов до дверей, покликав за звичаєм чернечим, кажучи: "Благослови". І бачив мужа старого, чесного, священногарного образом, лицем же і виглядом виявляв Божу благодать і духовну радість, що в ньому була. Я ж, бачивши його, впав швидко перед ногами його і поклонився йому. Він же рукою підняв мене, привітав і сказав: "Чи ти брат Онуфрій, споспішник мій у Господі? Увійди, дитино, у моє перебування, Бог тобі помічник, і будеш у покликанні своєму, добрі діла здійснюючи в страху Божому". Увійшов-бо я в печеру його, сидів з ним немало днів і намагався навчитися чеснот його, що й було. Навчив він мене уставів життя пустельного. Бачив же старець просвітлений дух мій до навчання діл, угодних Господу нашому Ісусові Христові, і до безстрашного протистояння таємним супротивника нападам і пострахам, які має пустеля. Сказав мені: "Встань, дитино, хай заведу тебе в иншу печеру у внутрішній пустелі, щоб там ти сам жив і трудився в Бозі. На це-бо послав тебе Господь провидінням своїм, щоб бути тобі внутрішньої пустелі мешканцем". Так вирішивши, взяв мене і повів у найглибшу пустелю. Ішли ми чотири дні й чотири ночі, тоді на п'ятий день побачив я малу печеру. І сказав мені святий той муж: "Ось місце, яке Бог приготував тобі, щоб ти оселився на ньому". І перебував старець зі мною тридцять днів, добрих діл навчаючи мене. Після тридцяти днів, Богові мене залишаючи, пішов до свого мешкання. Відтоді раз на рік приходив до мене, відвідуючи мене аж до дня переставлення свого до Бога. Останнього року, за звичаєм до мене прийшовши, переставився. Я ж плакав довго, поховав його поблизу мешкання мого".
Після цього спитав його я, смиренний Пафнутій, кажучи: "Отче святий, чи багато ти підняв трудів на початку свого приходу в пустелю?" І сказав мені блаженний старець: "Повір мені, любий брате, такий підняв труд, що багато разів втрачав надію на життя моє, здавалося, вже при смерті був, голодом і спрагою знемагав, не маючи від початку цілком що їсти й пити, хіба лише коли знаходив якесь пустельне зілля, яке було мені їжею, спразі моїй лише з небесної роси була прохолода. Палючим сонцем був палений вдень і холодом нічним промерзав. І змочувалося тіло моє росою небесною, і що я перетерпів, які труди підняв у непрохідній цій пустелі, терпіння і труди описати неможливо ані не годиться виявляти того, що людина має задля любови Божої на самоті робити. Добрий Бог, бачачи мене, що я весь віддався на постницькі подвиги і поклав душу свою у голод і спрагу, звелів святому ангелові своєму про мене піклуватися і приносити мені щодня трохи хліба і води на скріплення тіла мого. Так годував мене ангел тридцять літ. Коли ж закінчилися ті роки, влаштував Бог на втіху мені щедріше прогодування. Знайшовся фінік поблизу печери моєї, що мав дванадцять гілок, і кожна гілка окремо в один місяць року приносила плоди свої: одна одного місяця, инша другого, аж поки всі дванадцять місяців не минали. Коли закінчувався один місяць, закінчувалися і плоди одної гілки, наставав же другий — з'являвся плід другої гілки. Також Божим велінням і джерело мале живої води витекло. І вже наступні тридцять років живу в такому достатку. Часом-бо хліб, який ангел приносить, їм, часом фінікові плоди їм із зіллям пустельним, яке, Божим велінням, осолодилося мені, як мід. І п'ю з джерела живу воду, дякуючи Богові. А найбільше їм і п'ю з насолодою зі слів Божих, як же написано: "Не хлібом єдиним живе людина, але кожним словом, що виходить з уст Божих". Якщо, о брате Пафнутію, постараєшся чинити волю Господа Бога, все потрібне пошлеться від Нього, говорить-бо у Святому своєму Євангелії: "Не турбуйтеся, що їстимете і що питимете, знає-бо Отець ваш небесний, чого потребуєте. Шукайте насамперед Царства Божого, і правди Його, і все додасться вам". Так говорив преподобний Онуфрій, і дивувався я, Пафнутій, дивному життю його. І знову спитав, кажучи: "Отче, звідки причащаєшся Пречистих Христових Таїнств у суботу і в неділю?" Він же сказав мені: "Ангел Господній приходить до мене, приносить Пречисті Христові Таїнства і причащає мене. Не до мене одного з Божественним Причастям ангел приходить, а й до инших, що живуть Бога ради в пустелі і лиця людського не бачать. їх же, причащаючи, веселости невимовної сповнює. Якщо ж хтось з них захоче бачити людину, бере його ангел і підносить на небо, щоб побачив святих і возвеселився. І просвітлюється душа його, як світло, і радіє духом, сподобившись бачити небесне благе, і забуває всі труди свої, що витерпів у пустелі. Коли ж знову на своє місце повертається, старанніше починає служити Богові, сподіваючись отримати навіки на небесах те, що бачити сподобився". Про це все преподобний Онуфрій розмовляв зі мною, Пафнутієм, у підкриллі гори тої, де ми зустрілися. Я ж від такої бесіди преподобного великої сповнився радости і також забув про всі свої труди, які з голодом і спрагою в дорозі витерпів. Укріпився духом і тілом і сказав: "Блаженний я, що сподобився бачити тебе, святий Отче, і чути гарні й солодкі слова твої". Він же сказав мені: "Встаньмо вже, брате, та ходімо до житла мого". І, вставши, ми пішли. Я ж не переставав дивуватися благодаті преподобного старця. Коли ми перейшли два чи три миліярії, прийшли до чесної печери святого. І ріс там близько фінік прекрасний, і витікало мале джерело живої води. Став біля печери преподобний і помолився. Закінчивши молитву й сказавши "Амінь", сів і мені сісти зі собою звелів. Розмовляли ми, сидячи й один одному розповідаючи про добро Господнє. Коли ж перейшло сонце на захід і день закінчувався, побачив я, що поміж нами хліб лежав чистий і вода була приготована. Сказав мені блаженний той муж: "Скуштуй, брате, хліба, який перед тобою, і води, щоб підкріпитися. Бачу-бо, що ти знеміг від голоду, і спраги, і труду дороги". Я ж мовив йому: "Живий Господь мій, що не маю їсти і пити сам, хіба ми обидва разом". Старець же не погоджувався їсти. Я ж довго просив його. Ледве зміг проханнями примусити його — і, простягнувши руку, взяв хліб і переломив. Їли ми й наситилися, залишилися й рештки хліба. І пили воду, і дякували Богові, і перебули ту ніч у молитві.