Дивувався ж я дивній красі тій, аж тут побачив чотирьох юнаків вродливих, які здалеку з пустелі до мене йшли, шкірами овечими підперезані. Наблизившись до мене, мовили: "Радій, брате Пафнутію". Я ж, припавши до землі, поклонився їм. Вони ж, піднявши мене, сіли зі мною, і почали ми розмовляти між собою. Настільки лиця їхні благодаттю Божою сяяли, що здавалося, що то не люди, а ангели з неба зійшли. Вельми втішившись мною, взяли плоди з дерев і запропонували мені їсти. І зраділо серце моє через любов їхню. І перебував я в них сім днів, годуючись плодами дерев тих. Спитав же я, кажучи: "Як ви прийшли сюди? І звідки ви?" Вони ж казали мені: "Брате, тому що Бог послав тебе до нас, розповімо тобі про життя наше. Ми з града, що Оксиринхос називається. Батьки ж наші були начальними в граді тому, хотіли навчити нас книг, віддали в одне училище. І навчилися ми простої грамоти швидко. Коли почали вже вище навчання, до одної дійшли думки і згоди — Господь помагав нам на краще. І вирішили собі навчитися ще й духовної премудрости. З того часу, щодня сходячись, один одного на старанність до Божої служби наставляли. І мали добрий намір у серцях наших: замислили шукати десь безмовне місце й на ньому трохи днів бути в молитві, щоб довідатися, який Божий план щодо нас. Взяв тому кожен з нас трохи хліба і води, скільки на сім днів досить було, і вийшли ми з града, ішли декілька днів. Коли ж досягли пустелі й увійшли в неї, вжахнулися, бо побачили перед собою одного мужа світлого, що славою небесною сяяв. Він взяв нас за руки, вів нас на це місце, яке бачиш, і віддав мужеві, що вельми зістарівся, — служив тут Богові. Весь уже шостий рік живемо тут. Побули ж зі старцем тим один рік, навчав і наставляв він нас, як служити Богові. Після закінчення одного року переставився до Господа отець наш. І з того часу самі ми тут. Ось уже, брате любий, розповіли тобі, звідки ми і як сюди прийшли. У всі ж ті шість років не куштували хліба ані иншої якоїсь їжі, лише плоди цих садових дерев споживали. Кожен з нас, осібно усамітнений, на безмов'ї перебуває. Коли ж надходить субота, сходимося всі на це місце, і один одного бачимо, і тішимося в Господі. Перебуваємо разом два дні, суботу й неділю, потім знову кожен на своє місце розходимося". Те від них чуючи, я, смиренний Пафнутій, спитав їх: "Де причащаєтеся в суботу і неділю божественних таїнств Пречистого Тіла і Крови Христа, Спасителя нашого?" Вони ж відповіли мені: "Для того збираємося тут кожної суботи і неділі, що ангел святий пресвітлий, якого посилає нам Бог, приходить до нас і дає нам Святе Причастя". Я ж дуже втішився, слухаючи це. І задумав чекати суботи в них, щоб і я сподобився святого ангела бачити і Божественне Причастя з рук його прийняти. Перебував я там до суботи. Перебували ж і вони на тому місці разом задля мене, не розходилися осібно у свої місця. І провели дні ті у славослов'ї Божому і молитвах, куштуючи їжі із садовини і п'ючи воду з джерела.