Пишуть ще й про таке чудо святого великомученика Георгія — про хлопця, якого змій вкусив смертоносно. Один чоловік, що богоугодно чернече життя провадив, тезойменного мав помічника — того святого великомученика. Авва Георгій розповідав: «Коли я йшов шляхом вгору, мав у руці хрест, зустрів мене монах старий. І, взявши від мене хреста, пішов попереду і, пройшовши трохи, звернув зі шляху на стежку, і я услід за ним ішов. І ось паслося стадо овець, а хлопець, що його пас, лежав, вмираючи, змією вжалений. Було ж джерело поблизу, сказав мені старець: «Набери води й обмиємо хрест». І, розтуливши уста хлопцеві, влили ту воду, пролиту на хрест. І сказав старець: «В ім'я Пресвятої Тройці зцілює тебе раб Божий святий великомученик Георгій». І схилився хлопець, викинув з утроби своєї смертоносної отрути зло і встав. Йому ж сказав старець: «Розкажи мені, як присягав ти вчора убогій вдовиці. Її ж вівцю, дану тобі, щоб пасти, продав ти за три срібняки, їй же сказав, що вовк з'їв її». І сказав хлопець: «Так, отче, так є. А ти як довідався?» І сказав старець: «Коли я сидів у келії своїй, приїхав до мене муж на білому коні і сказав мені: «Софронію, встань і йди скоро до джерела, що праворуч від тебе на південь, там знайдеш хлопця, якого змія вжалила, зустрінеш там монаха, який буде нести хрест у руках, на дереві вирізаний, і, взявши хрест той, облий водою і дай хлопцеві, якого змія вжалила, пити ту воду, кажучи так: «В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, зцілює тебе раб Божий мученик Георгій». І скажи йому: «Не присягай після цього іменем Божим, ані святими Його, ані не роби кривди нікому, і віддай убогій вдові вівцю, инакше горе тобі буде». І коли почув те юнак від старця, впав у ноги йому, кажучи: «Прости мені, отче, що так є. Продав-бо я вівцю жінки тої за три срібні і вчора збрехав, кажучи, що вовк з'їв її. І сказала мені жінка: «Правда це чи брехня?» І сказав я їй: «Так мені назвати Бога істинного». І сказала мені жінка: «Чи не знаєш, що я убога, і як хочеш, так роби, але спитає в тебе Бог і святий Георгій, обіцяла-бо я на празник святому Георгієві ту вівцю задля убогих». «Я-бо, — казав хлопець, — був наче зваблений і згрішив, прошу твоє боголюбство, отче, помолися за мене Богові і святому Георгію, хай буде мені відпущений гріх той, а нині дам жінці тій трьох баранців на день святого Георгія. І, поки мого життя, даватиму на празник цього святого убогим десятину з того, що випасу». І так зцілений юнак, молитов від старця того, блаженного Софронія, і прощення попросивши, пішов до свого діла, дякуючи Богові й угоднику Його святому великомученику Георгію.
Але не годиться замовчати і того знаменитого чуда про убивство змія, яке зробив святий великомученик Георгій поблизу батьківщини своєї Палестинської, у краї Сирофінікійському при граді Вириті, який стояв над морем Сирійським великим, недалеко від града Лідди, де поховане тіло того святого великомученика. Це чудо і на зображеннях різних віддавна, більше ж ніж те, що описувачі землі Палестинської достовірно склали, згадується очевидно, і тим, що подорожують у Палестину, показують місце чуда того. При граді тому Вириті від гори Ливанської було озеро велике вельми, у ньому ж змій великий, страшний згубник, жив, що виходив з того озера, багатьох людей викрадав, в озеро затягав і губив, з'їдаючи. І багато разів, коли люди озброювалися на нього, щоб убити, він заганяв їх, вражаючи, аж до стін града, диханням своїм згубним наповнював повітря отрутою смертоносною. Багато людей нею були вражені й помирали, і була скорбота, і печаль, і крик, і плач великий ненастанний у тому граді. Жили ж у ньому невірні люди, і царюючий володар їхній — всі ідолополонники. Одного дня зібралися люди града того, пішли до свого царя і сказали йому: «Що нам робити, коли гинемо від змія того?» Він же їм відповів: «Що мені відкриють боги, те вам сповіщу». І через одкровення бісів, що жили в ідолах, згубників душ людських, таку раду їм відкрив: аби, якщо не хочуть всі загинути, давали щодня за чергою і жеребом кожен дітей своїх, сина чи доньку, змієві тому на поїдання. Казав же, що «коли прийде черга до мене, то і я, хоч і єдину доньку маю, і ту віддам». Прийняли ту раду царську, більше ж бісівську, люди ті і, так узаконивши, робили за радою і домовленістю тою, давали всі, значніші і простіші, громадяни дітей своїх змієві кожного дня на поїдання, ставлячи при березі озера того синів своїх і доньок по одному, гарно вбраних, хоч і дуже жаліли і плакали за ними. А змій той, виходячи, хапав їх і з'їдав. Коли ж обійшла черга всіх людей того града, дійшла до самого царя. І сказали йому: «Ось, царю, ми всі, за радою і встановленням твоїм, віддавали дітей наших змієві, і вже черга закінчилася, нині ж що далі робити звелиш?» Відповів їм цар: «Дам і я доньку свою, яку маю, єдину, а потім, що нам знову відкриють боги, вам сповіщу». Покликав тому цар доньку свою, звелів їй прикраситися гарно, жалів же за нею і плакав вельми з усім домом своїм, проте не міг зруйнувати постанови тої, наче божественної, за одкровенням бісів за жертву їм узаконену. Дав вивести її на поїдання змієві, наче жертву богові безодні пекельної, сам же зі своїми з висоти палат дивився, слізними відпроваджуючи її очима. Дівчина ж на звичному тому місці, на якому жертву подавали змієві, поставлена була при березі озера, стояла, ридаючи, і чекала смертної години, коли змій, з озера вийшовши, мав її з'їсти. І ось, Провидінням Божим, який хоче для всіх спасення і град той хотів врятувати від загибелі тілесної і душевної, приспів туди святий великомученик Георгій, воїн Царя Небесного, на коні їдучи і спис у руках тримаючи. І, бачивши дівчину, що при озері стояла і вельми пакала, спитав її, чому там стоїть і так плаче. Вона ж сказала йому: «Добрий юначе, швидко втікай звідси конем своїм, щоб не померти разом зі мною». Святий же сказав до неї: «Не бійся, дівчино, але скажи мені, чого тут чекаєш і чому дивляться на тебе здалеку люди?» Сказала до нього дівчина: «О юначе прекрасний, бачу тебе мужнього і гарного, але чому хочеш померти зі мною? Втікай швидко з місця цього». А святий сказав: «Не піду, допоки не скажеш мені правди, чому тут затримуєшся і плачеш? І кого чекаєш?» Розповіла йому дівчина все за порядком про змія і про себе. І сказав до неї Георгій святий: «Не бійся, дівчино, я-бо в ім'я Господа мого, Бога істинного, визволю тебе від змія». Вона ж відповіла: «Добрий воїне, не бажай загинути зі мною, але втікай і визволи себе самого від гіркої смерти, досить мені одній тут померти, бо й мене від зміїного поглинання не звільниш, і сам загинеш». Коли це дівчина до святого казала, змій той страшний з'явився, з озера виходячи, і до звичної для себе їжі наблизився. Його ж побачивши, закричала дівчина великим голосом: «Втікай, чоловіче, ось змій іде!». А святий Георгій знаменувався хресним знаменням і, прикликавши Господа, сказав «в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа», кинувся конем на змія, трясучи списом, і вдарив його сильно в гортань, зранив і до землі пригнітив, кінь же топтав змія ногами. Тоді святий Георгій звелів дівчині, щоб, поясом своїм зв'язавши, змія відвела, наче пса покірного, в град, а люди з подивом на те дивилися, бачивши, як дівчина веде змія, почали втікати зі страху. Георгій же святий сказав до них: «Не бійтеся, але покладайтеся на Господа Ісуса Христа, вірте в Нього, що послав мене до вас визволити вас від змія». Й убив святий Георгій змія того мечем посеред града, і виволокли люди труп його за град, вогнем спалили. Цар того града і весь люд увірували в Христа, хрещення святе прийняли. Було ж охрещених мужів двадцять п'ять тисяч, окрім жінок і дітей. І на тому місці збудували церкву велику і прекрасну в ім'я Пречистої Діви Богородиці, доньки Царя Небесного, Бога Отця, і Матері Сина Його, невісти ж Духа Святого, і на честь святого переможця Георгія, що визволив дівчину ту від змія видимого, — так береже непорочною Церкву Христову і всіляку душу правовірну допом