Місяця квітня на 25-й день
Житіє і страждання святого апостола і євангелиста Марка
Святий євангелист Марко родом був єврей, з коліна Левита, учень святого апостола Петра і син його у Святому Дусі улюблений, його ж у Посланні своєму згадує, кажучи: «Вітає вас у Вавилоні вибрана [церква], і Марко, син мій». Син же не по крові, а по Духу, народжений благовістям і купіллю хрещення святого. Зарахований був Марко святий до лику святих сімдесяти апостолів Христових і спочатку святому Петрові, який його і єпископом поставив, був співподорожнім. І в Римі з ним був, написав там святе Євангеліє на прохання вірних. Просили-бо його в Римі ті, що вірили в Христа, аби не лишав незаписаним те, що з Петром святим словами розповідав їм про Христа Господа, — піддався вмовлянням їхнім, написав про Христове на землі перебування з людьми. І спочатку самому Петрові показав, той же, бачивши і прочитавши, підтвердив, що правдиве, і звелів усім читати його і вірити написаному. Тоді святий верховний апостол Петро послав Марка святого спершу в Аквилію на проповідь Божого слова, потім до Єгипту, де в Олександрії першим був єпископом і Христовим благовісником. Усі ті краї, Ливію і Пентапол, які в пітьмі ідолобісся були, світлом святої віри просвітив і до Христа привів. Всюди чудодіючи, прикрасив церкви Христові рукопокладанням єпископів й инших причетників і навчив багатьох людей настільки добродійного життя, що й невірні вельми дивувалися і похваляли. Розповідає Євсевій, кесарії Палестинської єпископ, також і Никифор Ксандопул, обидва церковних історій достовірні описувачі, що Філон, славний серед євреїв премудрістю, зі святим Петром у Римі добре запізнався, про олександрійських і тих, що в цілому Єгипті, християн, яких святий Марко наставив, багато похвального писав. Говорить і таке: «По-перше, — каже, — такі (тобто християни) тимчасове багатство й усі маєтки свої полишають і нічого свого власного не хочуть на землі мати, на кожному місці, де бувають, мають окремі, для молитви пристосовані й освячені храми, де благоговійно і чисто здійснюють свої таїнства. Ніякого мирського діла там не починають, лише пророчого читання слухають, співом же, за своїм звичаєм, славлять Бога. Деякі з них виходять із градів і, всі мирські турботи відкидаючи, у полях, у вертоградах і пустелях пильнують себе від співперебування з будь-якими людьми, живуть, знаючи, що співдружність з тими, що життям невідповідні, — перепона до чесноти. Повстримність і умертвлення плоті мають за основу, на якій же инші добрі діла будують. Ні один з них швидше вечора не їсть і не п'є, а деякі аж до четвертого дня не їдять. Инші, у тлумаченні і розумінні Писання досвідчені, тою духовною у Божественному Писанні богомислення їжею насититися не можучи, аж до шостого дня про тілесну не згадують їжу. Вина зовсім ніхто не п'є, ані не їсть м'яса і нічого з того, що рухається. До хліба з водою — сіль і іссоп — то в них приправи. Є серед них і жінки, що до такого життя звикли, між ними багато, що й зістарилися в дівстві, цілість чистого тіла не переконанням від когось, але власною волею і благоговійністю зберігають. І, в премудрості тій навчаючись, не лише серцями, а й тілами освячуються, вважаючи непристойним для себе, щоб для насолод служила посудина, приготована для прийняття премудрости, і щоби тілесному мала підкорюватися народженню та іпостась, що бажає насіння Божого слова, нетлінного і безсмертного ложа, від якого народиться плід, що ніколи не помирає. Письма Святого тлумачення приймають від старійшин своїх, шукають у ньому духовного розуміння і сокровенних таїн, думаючи, що саме Писання є наче тіло зриме, таємне ж його розуміння — наче душа невидима. Рано встають на славослов'я Боже і молитву, на співи ж і слухання Божого слова, окремо чоловіки, а окремо жінки. Инші ж протягом семи тижнів у пості безупинному перебувають. Сьомий день у них у великому пошанівку, до нього і до инших своїх свят готуються, на землі спочивають. Священики і диякони відправляють Божу службу, над всіма ними є головний єпископ». Це пише Філон, той юдей, про учнів святого євангелиста Марка і про святі звичаї Церкви Божої, які були найпершими в Дусі Святому і в переданнях апостольських. Так Марко святий у єгипетських краях багатостраждальними трудами своїми обробляв виноградник Христовий, маючи престол свій Олександрію, де й помер як страдник.