е мужніми й непохитними залишайтеся у вірі, щоб неосоромленими виявитися у Прихід Господній. Хай не спить душевне око, зводьте його до Того, хто може спасти нас від смерти. Неухильно дивіться на Нього, бо сильний Він печаль у радість, плач у веселість, сльози в сміх, труди у спочинок обернути. Усе гарне й солодке світу цього майте за сміття заради Божого Сина Ісуса Христа, щоб Його спадкоємцями зі всіма святими стати, які насичуються насолодами царства Його. Знайте ж, діти мої, що цієї ночі явився мені сам Господь і сповістив, яким має бути кінець відходу мого і яку велич свою на мені, рабові своєму, вчинить, розповів. Тому не сумуйте, але, повернувшись у Христі, утвердіть братів. Євтихія ж, Калістового сина, виберіть собі єпископом замість мене, так-бо мені відкрив Господь, який благодаттю своєю і це злиденне моє тіло віддасть вам». Дияконам, що плакали гірко, звичне для них повчання додав, переконуючи їх, аби повернулися в Амасію. До Єлпідифора ж сказав: «Ти, брате, Богом вибраний, щоб служити братам гостинністю, аби за любов свою прийняти винагороду вічну на небесах. Вручаю тобі цих обох дітей моїх, не покидай їх, але разом з ними в скорботі будь і потрудися, коли покличе тебе Господь на службу свою». Коли відпустив святий від себе Єлпідифора й обох учнів своїх, звелів цар в'язня поставити перед собою на допит. І спершу за Глафіру вину на нього наклав, що, ту прийнявши, ховав у себе й не сповістив йому про неї. Святий же скоро належну відповідь дав йому і сміливими словами зрушив його на гнів, і звелів цар знову відвести святого до темниці. Тоді послав до нього тривуна, кажучи: «Прощу тебе за Глафіру, ще ж і почестями великими вшаную, якщо мені підкоришся і богам моїм принесеш жертви. Зроблю тебе старійшиною над жерцями, що тут є». Угодник же Божий Василій відповів тривунові, кажучи: «Так скажи цареві: «Якщо б ти захотів дати мені й ціле царство твоє, ніколи ж не зможеш дати мені стільки, скільки від мене забрати хочеш. Коли від Бога живого відлучити мене, до бісів душозгубних приєднати намагаєшся і від безконечної безсмертної хочеш віддалити слави, наповнити мене тимчасовими і швидкогинучими почестями, — знай: їхня ж доброта мерзотна і світлість їхня — пітьма безпросвітна. Але якщо хочеш мене, доброго радника, послухати, краще покорися мені і повернися, звідки зійшов. І до Христа, якого ти відрікся, до Нього в смиренні припади: добрий Бог наш, і нема милостивішого від Нього, праведного і преподобного Спасителя. Тому покайся і від спустошливих діл відійди, щоб за твоє безумство не найшло на тебе зло від праведного Судді, на якого ж ти, відрікаючись, сказав, що не є Він Богом». Такі слова святого тривун сповістив цареві. Він же сказав до тривуна: «Скажіть йому знову, радячи покоритися волі нашій, може, якось вмовиться. Якщо ж ні, то, відтявши йому голову, вкиньте в море, побачимо, чи той галилеєць вирятувати його зможе». Знову тривун прийшов до святого і сказав: «Між життям і смертю нині ти, чоловіче. Одне з двох вибери: чи догодиш цареві, поклонившись його богам, чи знай, що до меча і втоплення в морі ти наблизився». Те чувши, святий утішився і відповів: «Я безсмертному моєму Цареві догоджати і Його заповідей дотримуватися намагаюся. Ті, що ви їх богами називаєте, бісами є, разом з ними й ті, що вірять у них. Істинний і єдиний Бог мій, який усім володіє, у час праведного свого Суду вкине їх у вогонь геєнський невгасимий, і в пітьму кромішню, де буде плач і скрегіт зубів. Робіть тому зі мною, що хочете, я не лише на страту і в морі (як же сказав ти) утоплення, але й на незліченні муки за Христа мого готовий. І доки дихання моє в мені, Бога, Творця мого, не відречуся, не стану вартий вогню всепоїдаючого». Із цих слів зрозумів тривун, що святого неможливо переконати і схилити до свого однодумства, звелів спершу бити його, тоді відтяти голову і вкинути в море. Таким-бо чином більшість християн, найкращих пастирів Божого стада, убивши, рибам на поїдання передав. Мученик же Христовий Василій, биття приймаючи з радістю, сказав: «Ні скорбота, ні скрута, ані великі муки, ні вогонь, ні меч, ні смерть не зможуть мене відлучити від любови Христової, Він-бо сильний від усіх мене врятувати». Коли ж ведений був на смерть, співав псалми Давидові, а Єлпідифор ішов за ним разом з дияконами і деякими християнами. І коли на домовлене місце прийшли, Єлпідифор дав воїнам декілька срібняків, просив їх, щоб дозволили Василієві порозмовляти трохи зі знайомими своїми. Коли ж вони не боронили, божественний Христовий служитель на березі морському схилив свої коліна і простягнув руки вгору, помолився до Бога, кажучи так: «Ти, що небесні створив сили, простягнув небо, як шкіру, землю ж на водах заснував, створив море і все на ньому, Господи, Боже мій, Ти, що всюди є, і у всьому є, і завжди перебуваєш, і чиниш волю тих, що бояться Тебе, і дотримуються заповідей Твоїх, почуй мої молитви і збережи вірне своє стадо, над яким же поставив мене, негідного раба свого, пастирем, визволи його від еллінської пустоти, і напасти, і від усього красномовства, образ людей, що погане на Тебе говорять. Ти, Всемогучий, винищ кумиробісся і дійство диявольське зруйнуй, Церкви ж Твоєї собор вирости і примнож. У граді цьому всьому й околиці його єдиними людей зроби, аби єдинодушні і єдинодумні були в ісповіданні Тебе, істинного Бога. Тих же людей зроби наслідувачами добрих діл, які Тобі догоджують, щоб у всіх прославилося ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і завжди, і навіки-віків». Сказавши «Амінь», Єлпідифора й обох дияконів обняв і поцілував, як же колись великий апостол Павло ефеських пресвітерів цілуванням святим, кажучи: «Благословенний Бог, що не дав нас зловити зубам невидимих ворогів наших, але сіті їхні зруйнував і нас визволив. І вже не зможуть більше нас спокушати вороги наші. Вітайте братів і дітей моїх, їх же у Святому Дусі народив. Благодать Господа нашого Ісуса Христа хай буде зі всіма вами. Амінь». Тоді до спекулятора, обернувшись, сказав: «Зроби, друже, наказане тобі». І, знову коліна схиливши, простягнув шию свою, радіючи і веселячись, і страчений був, закінчив добрий свій подвиг.