якщо й уста мають, проте не говорять, вуха мають — і нічого не чують, очі мають, але не бачать, ані не вдихають ніздрями, не торкаються руками, ані ногами не ходять, не проголошують гортанями своїми, не приймають жертв, що їм приносите, не їдять, не п'ють, не помагають нікому — ось-бо ані собі не помогли, згоріли вогнем і в попіл перетворилися. Якби були богами, то чому не загасили вогненної сили, не втекли з полум'я, не сказали нічого супротивного тому, хто палив їх, ані не вчинили йому якоїсь помсти? Як-бо може зробити щось дерево бездушне? А ви поклоняєтеся їм, німим, сліпим, глухим, бездушним, ділу рук ваших. Усвідомте блуд ваш і звабу й покиньте ту згубну суєту, пізнайте ж єдиного істинного Бога, в якого ж християни вірять, до Нього приступіть і просвітіться, Він бо є Тим, хто утвердив небо, заснував землю, утримує все живе й керує всім світом, усе бачить і все чує, і кожну потребу знає, і про всіх думає, усім є помічником і охоронцем, і нема иншого Бога, окрім того. Тому ж, о мужі пермські, брати, і отці, і діти, послухайте мене, бо добра вам хочу, і повірте в Господа нашого Ісуса Христа, якого я проповідую. Кажу-бо вам правду, що коли повірите й охреститеся, спасенні будете й отримаєте Небесне Царство. Якщо ж не ймете віри і не охреститеся, осуджені будете на муку вічну». Те й більше він говорив і вчив, багатьох переконував — і вірити починали, і до хрещення приступали, і примножувалося число вірних день за днем, і росла церква Христова в Пермії. Преподобний же Стефан, де бачив багато зібраних людей невірних, приходив туди і, ставши посеред них, учив. Часом же вони зі старцями своїми, і з волхвами, і з усіма найвідомішими мужами, зібравшись, приходили до преподобного і сперечалися з ним про віру, і у всьому були переможені благочестям уст його. А найбільше приходили невірні перм'яни до новоствореної церкви — не задля молитви ані заради спасення, але бачити хотіли красу будівлі церковної, і красу всередині церкви, чого ніколи не бачили, і дивувалися, споглядаючи прикраси святого храму. Відходячи ж, говорили один до одного: «Великим є, як же бачимо, Бог християнський, більший від богів наших». Часом же, зібравшись, радилися між собою, кажучи: «Якщо не накладемо йому рани і не проженемо його від себе, то весь край наш наповнить ученням своїм і зруйнує древні храми, і жертовники богів наших, не можемо-бо словами з ним змагатися, хіба насилу проженемо його звідси». Инші казали: «Як його бити і прогнати, коли прийшов з Москви і має грамоти?» Инші казали: «Якби він почав бій, у той час добре нам було б його бити. Однак поганий має звичай — не починає бійки, але від нас чекає, щоб ми почали його швидше бити, аби мати на нас причину скарги до Москви. Якщо б він посмів когось з нас ударити, в ту годину розшматували б ми його і мали б оправдання, що він напав на нас. Але тому, що він нам, які його ображають, нічого гнівного супроти не говорить, не докоряє, не ображає, але з покорою все терпить, тому не відаємо, що маємо йому зробити». Так багато радившись і нічого не вирішивши, розходилися, і сповнювалося слово написане: «Якщо раду радите — зруйнує її Господь». І було видно, як розділилися пермські люди надвоє: одні були християнами новоохрещеними, инші ж — ідолопоклонниками; і ненавиділи невірні вірних, ображали ж, і насміхалися, і дошкуляли, напасті й кривди їм робили, не даючи християнам мирно жити. Через те преподобний Стефан болів серцем дуже, бачачи, як вірних кривдять невірні, і часто за те вдень і вночі молився зі сльозами до людинолюбця Бога, аби захищав новозібране стадо божественним своїм покровом, нечестивих же щоб всесильною своєю рукою забрав із диявольських сітей і привів до пізнання істини. Тоді людинолюбець Бог, бажаючи всім до спасення і до розуму правдивого прийти, бачачи труди й терпіння угодника свого і чуючи його ненастанні зі сльозами молитви, благозволив Пермській землі охрещеній бути світлом святої віри. І послав народові тому духа розчулення, як же колись тим, що Петрову проповідь слухали, про що написано в Діяннях Апостольських: «Ті, що слухали, розчулилися серцем і сказали до Петра та до инших апостолів: «Що робити нам, мужі-брати?» Зібралося багато пермського люду, старих і молодих, великих і малих, говорили між собою: «Чи бачите, браття, чоловіка цього, що з Руси прийшов? Чи чуєте слова його? Бачите терпіння його? Чи розумієте щедру його до нас любов? Ось у якій скруті перебуває і не відходить звідси. Які від нас прийняв образи, і приниження, і кривду, а він за те не прогнівався на нас, і ні одному з нас не сказав жодного злого слова, ані не свариться з нами, не б'ється, не має ніякого зла на нас, а лагідно і незлостиво все терпить, ще ж і радіє через завдані йому від нас образи, не перестає розповідати нам про Царство Небесне, і муку вічну, і винагороду кожному за ділами, і повчає нас завжди, як вирятуватися від мук й отримати Царство. І якщо б не було правдою те, що говорить, не терпів би й не трудився стільки. Справді є рабом великого й живого Бога, якого проповідує, який Небо і землю створив, добрим царство, а злим муку приготував, а які він говорить слова — усі правда. Ходімо до нього, просімо його, щоб досконало навчив нас віри своєї і зробив нас християнами».