І йшли в кількості великій чоловіки, і жінки, і діти. Преподобний же Стефан, бачивши, що стільки людей іде до Христа Бога, невимовної радости сповнився, і з радости сльози з очей пролив, і дяку невимовну возсилав людинолюбному Владиці, що не хоче смерти грішних. І зустрів їх, наче батько дітей, прелюб'язно, і відкрив богонатхненні свої уста, учив їх довго про всі святої віри таїнства. Бог же відкрив їм ум, аби розуміти сказане від святого учителя, і з любов'ю приймали слова його, і хрещення просили. Він же хрестив їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Й охрещена була земля Пермська благодаттю Божою, трудами ж і молитвами преподобного Стефана. Новоохрещені люди розбивали ідолів, що в них були в домах, і на площах, і на шляхах, і по лісах, і в дібровах, і капища руйнували, а найбільше сам Стефан блаженний в тому трудився, ходячи всюди й ідолів сокирою рубаючи і вогнем спалюючи разом з дарами, що приносили їм нечестиві. Був-бо звичай у пермців невірних приносити ідолам своїм соболів, куниць, горностаїв, ласок, бобрів, лисиць, ведмедів, рисів й инше тому подібне з ловів своїх, і вішали те на ідолах чи при ідолах. Ще ж і хустками найкращими зверху накривали своїх кумирів, і пеленами обвивали, і ніхто ж із тих дарів, що принесені ідолам, не смів нічого взяти, бо якби хтось посмів торкнутися до чогось із названого, зразу дією бісівською падав у люту хворобу — скорчений і зломлений від демонської сили стражав. Наслідувач же Божий Стефан не боявся тої неприязної сили, збирав усе, принесене в дар ідолам. І, склавши в одну купу разом з ідолами, розрубаними на частини, палив вогнем на попіл, собі ж не брав з того нічого і навіть нікому иншому з вірних брати не давав, кажучи, що то бісівська частка. Лише з полотна і пелен ідольських хлопцеві своєму Матею, родом перм'янинові, новоохрещеному, звелів онучі зробити — це ж на безчестя й ганьбу богам поганським. І дивувалися перм'яни вельми з обох речей: і що преподобний не бере собі нічого з дорогоцінних тих речей, але все вогню віддає, і що ніякої шкоди не зазнає від демонської сили, і тим більше дивувалися Христовій силі, що перемагала силу бісівську, й утверджувалися у святому благочесті. Розбивши ж багато ідолів по різних місцях, Стефан святий побудував ще дві святі церкви. Примножилося і щодня примножувалося вірних, а сонмище нечестивих зменшилося і щогодини зменшувалося. При церквах же утворив училища, і збирав молодих людей, і юних хлопців, і малих дітей — навчав їх азбуки пермської і читати Часослов, Псалтир й инші книги, які пермською мовою переклав, аби перм'яни мали зі свого роду і мови єреїв, і дияконів, й инших клириків, й учителів, — і так почала цвісти і сяяти свята християнська там віра.
Коли святий Стефан утверджував у вірі новоохрещених людей, прийшов один волхв, так званий кудесник, начальник чарівників і старійшина ворожбитів, його ж пермські люди перед охрещенням своїм шанували більше від усіх своїх волхвів і мали його за батька, й учителя, і наставника, вірили, що його ворожбою все влаштовується у землі Пермській. Він, прийшовши, почав розбещувати людей новоохрещених, кажучи: «Мужі й брати пермські, чому залишаєте батьківських богів і віру, чому перестали приносити богам жертви, як же приносили батьки ваші? Кого слухаєте? Чоловіка, що з Москви прийшов? Чи може бути для нас щось із Москви доброго? Чи не звідти важкі на нас накладають податки, і діється насильство, і бувають тивуни і приставники? Не слухайте того руського, більше ж московита, чоловіка чужого, але мене послухайте, свого, бо хочу вам добра, я-бо роду вашого, одного роду, одної землі, одної мови, і годиться вам слухати мене, старця й батька вашого, більше, ніж того, що молодий літами, наче син або внук супроти літ моїх». Вірні ж люди говорили йому: «Іди сперечайся з ним, а не з нами». І був кудесник той лютим супротивником преподобному, і була між ними суперечка велика: намагався волхв згубити преподобного чарами своїми, прикликаючи на нього бісів, і роблячи чари, але нічого не досягнув. Бо й чари його зруйнувалися, і біси ані наблизитися не могли до угодника Божого. Але не переставав злісний щодня прикрощі чинити преподобному, ображаючи перед усіма святу християнську віру, і бентежачи не утверджених у вірі, і знову до свого нечестя від Христа відвертаючи. Деякі-бо малодушні йняли віру словам його лукавим, і сходили зі шляху праведного, і йшли за його ученням богопротивним. Він же, одних словами зваблюючи, инших дарами і винагородою до себе прихиляючи, нападав на преподобного, говорячи, сварячи, кривдячи, докоряючи, сперечаючись, — намагався всіляко здолати нездоланного Христового воїна. Якось сказав до святого: «Боги наші хоч і насміх витерпіли від тебе, проте, змилосердившись, не згубили тебе. Якщо б не були милосердними, то давно б тебе зруйнували чи скорчили і стратили, але щадять тебе незлобиві, щоб ти добро їхнє пізнав і перестав чинити їм кривду. А що віра наша краща від вашої, християнської, це явно показую: у вас один Бог, а у нас багато богів, багато помічників, багато поборників, і вони дають нам всю, що у водах, рибу, і в повітрі птахів, і, які в дібровах і лугах, соболів, куниць, рисів й инших звірів, які з нашого улову доходять і до вас, і збагачуються ними ваші князі, і бояри, і вельможі, й одягаються в них, і ходять, і пишаються, величаючись, й обдаровують один одного, і продають, і посилають у навколишні країни, і в далекі землі, в орду, і до греків, і до німців, і в Литву — усе ж те з наших ловів, що дають нам багато богів наших. Ще ж і другою річчю краща віра наша від вашої: у нас одна людина або двоє ідуть на ведмедя, і борються з ним, й убивають його з допомогою богів наших — їм же за те віддають шкуру. А у вас на одного ведмедя виходить багато людей, до ста чи до двохсот осіб, чи більше, і заледве та кількість одного може здолати звіра, часом же й не можуть, але і самих звір ранить і розбиває — і повертаються без нічого, марно трудившись. Але й ще тому віра наша краща від вашої, що в нас швидко передаються вістки: якщо-бо щось трапиться у віддаленому краю, зразу нам те відомим стає від богів наших. У вас же не так, але за багато днів заледве вістка якась приноситься — з тої причини краща наша віра від вашої».