Після цього святий Євтимій, єпископ Сардикійський, з більшою сміливістю почав говорити: "Чуєш, о царю, відколи Христос, Господь наш, на землю зійшов, літ вже вісімсот і більше, всюди Його в церквах через іконопис зображають і в Його образі шанують. І хто має стільки гордині, аби сміти передання, яке від стількох років у церквах від святих апостолів, мучеників і богонатхненних отців до нас дійшло, зрушити чи зруйнувати? Говорить апостол: "Тож стійте, брати, і тримайтеся передання, якому научилися, чи словом, чи посланням нашим". І знову: "Якщо й ангел з неба благовістить вам більше, ніж ми благовістили вам, анатема хай буде". Отож проти тих, що винайшли іконоборну ту єресь, зібраний був Собор Вселенський за благочестивого царювання Ірини й Константина, і сам Син Божий перстом своїм Собор той знаменував. Якщо-бо хтось посміє що із Собору того зруйнувати чи загладити, хай буде проклятий". Цар же, те чуючи, хоч і лютував всередині гнівом, проте терпеливо слухав сказаного, лицемірно лагідність собі вдаючи. Ще ж і святий Теодор, палкий ревністю церковний учитель, Студійського монастиря ігумен, без страху говорити посмів: "Не руйнуй, о царю, церковного добре влаштованого чину. Говорить-бо святий апостол Павло: "І Він сам настановив одних апостолами, инших — пророками, ще инших — євангелистами і пастирями, і учителями для вдосконалення святих..." Не додав апостол там царів — тобі-бо, о царю, доручено світськими управляти, градськими ділами і воїнськими силами, тому ними піклуйся, а церковне правління залиш пастирям і учителям, за апостольським ученням. Якщо ж ні, то бачиш: якщо б і ангел з неба учення вірі нашій праведній противне приніс, не послухаємо його, наскільки більше тебе, тлінного чоловіка, не маємо слухати". Тоді розгнівався цар вельми, слова святих тих отців прийнявши за образу собі і кпини, і лють внутрішню, яку вдаваною лагідністю приховував, на поверхню виніс, із безчестям і дошкуляннями вигнав із палати весь освячений собор той, скинув неправедно з престолу праведного пастиря, святішого патріярха Никифора, так само і з иншими правовірними архиєреями зробив і всіх у вигнання в різні краї і міста розіслав, також і преподобного Теодора Студита. А на патріярший у Царгороді престол звів якогось із радників своїх, що світського чину був — Теодота, прозваного Каситером, вірою єретика, життям же — нечистого. Мав він якусь рабиню, лікарку ремеслом, наче для зцілення недуги своєї (казав-бо, що його утроба болить), насправді ж через свою нечистоту. Також і на инших престолах після вигнання правовірних єпископів цар посадив своїх зловірних псевдоєпископів. І викинули ікони святі з церков святих, і було знову на правовірних за честь іконну таке гоніння, як же було раніше за Лева Ісаврянина і сина його Копронима. І, зібравши зі своїм однодумним лжепатріярхом Теодотом беззаконний свій у Царгороді собор, той зловірний Лев Вірменин прокляв правовірних божественних і благословенних Отців Святих — прокляли ті, що самі були прокляті. Тих, що не погоджувалися з неправедним тим соборищем, мучили всіляко і страчували.