Раб же Божий Стефан проти того всього так відповідав, називаючи сильнішим одного істинного Бога християнського від багатьох язичницьких, які не є богами, а бісами, скинені з небес у безодню, і зваблюють безумних людей в ідолах бездушних. Не помагають людям ні в чому, але більше шкодять і шкодити хочуть завжди, бо є злі, і немилосердні, люті, і дикі, гнівливі, заздрісні, ненависні, ворожі роду людському, його ж зразу знищили б із землі, якби не були стримані Божою силою. Пастка ж всіляка є для людей не від ідолів, які на одному місці нерухомо стоять, не від бісів, що ніякої влади над творінням Божим не мають, але від того ж самого всього добра Творця Бога, який кожному за трудами його дає свої дари. А зі звірами боротьба буває не в одній Пермії, але й у всіх землях і краях. Буває те не з допомоги гаданих богів ідольських, але чи від тілесної сили, чи від вправности борця, а найбільше від того, що покорив Бог небесний під ноги людині всіх звірів, і худобу, і птахів, і рибу. Знайшлося багато таких, що у вірі християнській лютих звірів приборкали іменем Христовим, левам уста загородили, ведмедів і пардів словом зв'язали, на гаспида і василиска наступали, лева і змія розтоптали. А проти вістей, які волхвам скоро повідомляють біси, сказав святий так: «У християнській вірі багато виявилося настільки ясновидних мужів, що не лише у дні їх те, що далеко діється, бачать душевними очима, наче тут діється, але і те, що має через багато років після переставлення їх бути, передсповіщають пророчо. Бо й пророки святі у Старому Завіті за багато літ передвозвістили те, що після того у новій благодаті збулося». Після такої і їй подібних довгих суперечок утвердили обидва слово, щоб випробувати ділом віру, яка краща. Діло ж за судом самого кудесника встановилося таке: перейти крізь вогонь і воду. І якщо хтось у вогні не згорить, чи у воді не потоне, того віра краща і за тим має народ іти. І погодився з таким словом весь люд пермський, що на слухання змагань словесних зійшовся, і похвалили суд такий. Сказав святий до волхва: «Захотів ти речей, що перевищують силу мого смирення, але покладаюся на щедроти Бога Всесильного й уповаю на милість Його, що для всіх спасення шукає, що сильний є мене і у вогні, і в воді живим і цілим зберегти чудесно заради слави імени святого свого, щоб тим чудом утвердився у вірі люд, що стоїть тут, осоромився ж ти зі своїми, на яких покладаєшся, богами». Коли те сказав до волхва, промовив до людей: «Благословен Господь, візьміть вогонь і принесіть сюди, і запаліть одну з тих, що окремо стоять, хатину порожню відчинену, ми ж із кудесником, взявшись за руки, у неї ввійдемо». І зразу принесли вогонь і хатину запалили. Преподобний ж Стефан підняв руки вгору до Бога, помолившись, сказав: «Владико всемилостивий і всемогутній, дай нам допомогу в печалі, пошли милість свою, покажи людинолюбство своє, покажи силу свою, хай зрозуміють ті, що стоять тут, люди, істинну віру, і пізнають, що ти істинний Бог єдиний, і я — раб твій. Ось вороги розшумілися, і ті, що ненавидять тебе, підняли голови, поклали на небеса уста свої, і язик їх пройшов по землі. Через те зроби зі мною знамення на добро, хай побачать ті, що ненавидять, і осоромляться, що Ти, Господи, поміг мені і утішив мене, Ти бо Бог, що втішаєш нас у всілякій скорботі нашій параклітом твоїм — Духом Святим, з ним же благословенний навіки. Амінь». І, закінчивши молитву, сказав до людей: «Мир вам, брати, спасіться, простіть і моліться за мене, я-бо задля віри святої померти готовий, спішу на подвиг, що переді мною, покладаючись на начальника віри і сповінювача — Ісуса». Звернувшись до кудесника, сказав: «Ходімо разом, взявшись за руки, як же обіцяли». Кудесник же, настрашившись шуму вогню, що вельми палав, іти не хотів. І взяв його преподобний міцно за одяг, і тягнув насилу у вогонь зі собою. Кудесник же боронився, і впирався, і, падаючи на землю, взивав, не хочучи у вогонь іти, і визнавав, що зразу згорить у вогні, наче сіно і стебло. Народ же кричав на нього з образами, щоб ішов у вогонь, як же сам вирішив. Але він, просився, щоб залишили його. Сказав же до нього преподобний Стефан: «Чи не сам ти це вибрав і захотів випробувати Бога живого, то чому нині відмовляєшся?» Той же, б'ючи чолом і припадаючи перед ногами його, відкривав провину свою і неміч визнавав, суєтство і звабу свою викривав і розповідав те, що хотів налякати Стефана, таку звабу вигадав на нього, щоб увійти у вогонь, думаючи, що раб живого Бога увійти забоїться, але обернулася хвороба того кудесника на голову його, і наверх його неправда вийшла. Так і з водою було, коли на березі прорубали лід у двох місцях: зверху над водою — одну ополонку, а знизу — другу, щоб обидва ввійшли у верхню ополонку, взявшись за руки, і, йдучи під ледом, у другу, нижню, ополонку вийшли. Тоді волхв також, впрошуваний від святого, не захотів увійти — й осоромився, окаянний, у всіх своїх чарах і ученнях чарівних. Спитав же його святий: «Чи хочеш ти вірити й охреститися, тепер уже переможений?» Той же відмовлявся, не хотів віри християнської і хрещення святого, і сказав святий до людей: «Ви свідки, що сам цей окаянний вигадав спосіб, як випробувати правдивість віри вогнем і водою, і що не захотів виконати свого слова: не увійшов ні у вогонь, ні у воду, ані не вірить, ні хрещення не потребує. Що-бо вам видається стосовно нього? Кажіть». Люди ж закричали: «Винен смертної кари!» І, взявши його, віддали в руки святому Стефанові, аби скарав його смертю, як же хоче. І казали: «Якщо відпустиш його живого, то гірші прикрощі буде тобі робити». Відповів святий: «Ні, не буде руки нашої на ворозі нашому, не послав мене Христос бити, а благовістити, і не велів мучити, а вчити з лагідністю й переконувати з тихістю. Ані не заповідав мені Владика мій карати, але наставляти з милосердям, за сказаним: «Настановить мене праведник милістю і викриє мене». А що не хоче вірити озлоблений цей і злістю осліплений, те йому буде на вічну кару, говорить-бо Господь наш: «Хто має віру й охреститься — спасенний буде, а хто не повірить — осуджений буде». Досить заборонити йому, щоб не поширював більше учення свого звабливого ані не розбещував людей Божих. А щоб не жив серед Христового стада хижий вовк і щоб не мала частки пітьма зі світлом, то нехай викинеться зле з-посеред всіх і гнилий орган мечем духовним нехай буде відтятий — із меж цих хай буде вигнаний волхв цей. Якщо ж знову посміє тут явитися й учити, тоді не уникне смертної кари». Заборонивши кудесникові тому, вигнали його з пермських меж, і була в мирі Христова Церква, і храми Божі будували всюди, а ідольські капища руйнували цілком. Коли примножилася Церква Христова в землі Пермській, треба було єпископа того краю, бо до митрополита в Москву для хіротонізації посилати далеко було: наскільки-бо від Царгорода грецького Москва віддалена, настільки ж і від Москви Перм. Порадився тому преподобний Стефан із новоохрещеними людьми, пішов до Москви до великого князя Димитрія Івановича й до митрополита Пимина і розповів їм про все, що сталося, благодаттю Божою, у землі Пермській, і просив, аби дали єпископа землі тій: жнив-бо багато, трудівників мало. Великий же князь і митрополит з єпископами і весь освячений собор порадилися про те й вирішили: хто достойніший і кращий бути єпископом землі Пермської від того, хто просвітив землю ту Христовою благодатт