кий, якого у в'язниці також за правовір'я тримали, послав до преподобного Микити, сповіщаючи і кажучи: "Спільного нашого друга Захарію у варварський край відвели зв'язаного. Прошу тебе, молися за нього до Бога, можеш-бо в Нього вимолити". Святий же, таку вістку Прийнявши, печальний був дуже і цілий день той не куштував їжі, ввечері ж, взявши свічку від прислуговуючого йому брата Филипа, запалив і цілу ніч стояв на молитві за полоненого Захарію, випрошуючи благостиню Божу, щоб звільнив його з рук варварських. І прийняв сповіщення від Бога, що скоро Захарія на свободу вийде. Зранку ж прийшов Филип, знайшов отця лицем веселого і духом радіс ного. І спитав його, кажучи: "Вчора я пішов від тебе дуже печального і скорботного, нині ж бачу тебе, отче, радісним. Прошу тебе, розкажи мені причину такої твоєї від печалі в радість переміни". Відповів святий: "Через Захарію, друга нашого, радію, бо скоро його тут побачимо". І було так: через небагато днів уклав мир цар грецький з варварами. І віддавали полонених на обмін з обох сторін. Не згадав же цар про Захарію, посилаючи на обмін полонених, довідався-бо вже про нього, що догм Сьомого Собору тримається і правовірним помагає, через те у варварських руках його залишив, аби загинув там. Коли відпустили варвари багато грецьких полонених, князь варварський до Захарії, що залишився, сказав: "Чи хочеш до себе піти?" Той же відповів: "І дуже хотів би, але не забажалося цареві нашому визволити мене з полону цього". Сказав князь: "Я тебе звільняю, іди, якщо хочеш". Захарія, бачивши таку несподівану варварського князя до себе милість, пізнав, що то сам Бог влаштував, вмолений за нього святими отцями, їм же колись благодіяв. І, прийнявши дерзновення, сказав до князя: "Якщо захочеш відпустити мене на свободу, то даруй мені і другого, що зі мною в путах був, полоненого, однойменного мені і з одного краю". Князь же сказав: "Візьми й того, і йдіть собі з миром". Так Захарія звільнений був, прийшов із другом своїм на той острів до преподобного отця Микити, віддаючи йому дяку за святі його молитви, за які визволив його Бог з полону варварського. Але й инше преславне святий той отець сподіяв чудо: трьох мужів, братів по крові, які морем плавали в одному човні, від хвиль, що несподівано вночі піднялися, і від конечного потоплення визволив своєю належною за них до Бога молитвою і на сушу вивів здорових. Так сам в путах, наче якийсь полонений, і в біді будучи, инших від пут і біди визволяв чудом. Перепровадив же преподобний у злостражданні тому темничному шість літ — аж до загибелі богопротивного царя Лева Вірменина, його ж власні воїни несподівано убили. Настав після нього Михаїл з Аморії, прозваний Травлій чи Валвос. І випускали Отців Святих з ув'язнення і вигнання на свободу, тоді і преподобний отець Микита, ігумен Мидикійського монастиря, відпущений вийшов, без крови мученик, нездоланний православ'я ісповідник, воїн Христовий непереможний. І не пішов у свій монастир, але безмовно хотів жити — оселився на якомусь усамітненому місці поблизу Візантії з північного боку. Там трохи часу після довгого злостраждання прожив, багатьом вельми цілющою благодаттю чудесно благодіяв і до кончини своєї наблизився. І після багатостраждальних у вигнанні трудів розхворівся останньою хворобою, і причастився Божественних Таїнств у день суботній. Коли ж неділя світала, переставився до Господа в 3-ій день ксандика-місця, тобто квітня. І зразу чути було про успення його святе у Царському граді й околицях. І зібралося скоро з граду і звідусіль багато людей обох статей, обох чинів, духовного і світського, і братів з Мидикійського монастиря та инших монастирів. Прийшли ж і два єпископи — святий Теофіл Ефеський і святий Иосиф Тесалонікійський. І, за звичаєм спорядивши чесного святого отця тіло і в раці поклавши, несли в корабель і до монастиря його Мидикійського відвезли. Зустрів же на березі труну преподобного Микити блаженний Павло, єпископ Плусіядський, з багатьма ченцями і мирянами, і, взявши на плечі, несли до монастиря. Чуд немало на шляху діялося: недужі-бо отримували зцілення, і духи лукаві з людей проганялися. Жінка одна довгий час була кровоточива — лише торкнулася святих преподобного мощей, зразу отримала зцілення. Весь же собор псалми і пісні відповідні співав, поклали преподобного у гробі святого отця Никифора, який спочив перед тим, першого тої обителі ігумена, з лівого боку паперті. Багато ж і після поховання його чуд відбувалося і зцілень тим, хто з вірою приходив, — подавалися на славу Христа, Бога нашого, що у святих своїх прославляється. Йому ж разом з Отцем і Святим Духом нехай буде від усіх честь, і слава, і поклоніння нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.