У той самий день святі мученики Єлпідифор, Дій, Вітоній, Галик по-різному за Христа постраждали. Святий Єлпідифор мечем був потятий, святий Дій, цеглиною в голову вдарений, помер, святий Витоній в морі утоплений. Святий Галик звірам на поїдання був відданий. Так різними шляхами страждання до Христа перейшовши, однакові вінці від Нього прийняли.
У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Ілирика Чудотворця, який на горі Мирсінойській постив.
У цей день Пролог кладе пам'ять святих мучеників Агафії, Ірини і Хіонії, але вони осібне мають число цього ж місяця у 16-ий день.
Місяця квітня на 4-й день
Житіє преподобного отця нашого Йосифа, піснеписця і творця канонів
Батьківщиною Йосифа святого була Сицилія, батьки — благочестиві і добродійні, на ім'я Плотій і Агафія. За їхнє богоугодне життя дав їм Бог такий народити плід, усій тій Церкві благопотрібний, який пізніше став прекрасним гимнографом, Церкву співами канонів прикрасив. Вихований ж був хлопець у доброму навчанні книжному і на добрі звичаї наставлений, і в дитячих його звичках видно було знамення, що має бути досконалим у чеснотах мужем. Був же лагідний, тихий, смиренний, дитячих забав уникав, піст і повстримність любив, не шукав-бо солодкої їжі, але самим хлібом і водою, і то ввечері, харчувався, й успіхи мав великі у вивченні Божественного Писання. Коли так той хлопець ріс тілом і духом, було нашестя варварське на Сицилійський край, і змушені були батьки його втікати з батьківщини своєї в инші краї. Спочатку прийшов Йосиф з ними у Пелопоннес, тоді, покинувши батьків, Бога ради, пішов у Тесалоніки, митрополію Македонську, де, в монастир увійшовши, у чернечий чин постригся і навчався у постницьких трудах добре, всілякий вид подвижницького монашого життя проходячи і всіляку чесноту без лінощів сповнюючи. І став мужем досконалим і досвідченим ченцем. Ложем його була земля, застелена шкірою, одягом — лахміття непридатне, піст його був великим, за їжу мав окраєць хліба і води в міру. Стояння всенічне, коліносхиляння постійне здійснював, спів в устах, діло ж в руках мав завжди, читанню божественних книг віддавався — і сповнився премудрости і розуму духовного. І був серед братів наче ангел Божий, сяючи образом чистого і святого свого життя, його ж добрі діла і багато подвигів неможливо перерахувати детально. Коли так він богоугодно більше від инших працював, примушений був настоятелем та братією прийняти сан священства і хіротонізувався від Тесалонікійського єпископа на пресвітерство. У такому священному сані на більші подвиги і труди віддавався, часто Божественні Таїнства сповнюючи, зі сльозами за себе і за весь світ молячись. Прийшов у монастир той преподобний Григорій Декаполіт і, бачивши преподобного Йосифа і пізнавши святим мужа того, полюбив його вельми і знайшов у ньому собі друга та співмешканця. Через якийсь час ішов до Візантії задля укріплення вірних, яких єретики у той час бентежили, — впросив ігумена і братів, щоб на допомогу йому відпустили з ним Йосифа, не хотів-бо з ним розлучатися. Але й брати з ігуменом не хотіли залишитися без такого співмешканця, який істинним Божим рабом був. Проте прохання великого старця не зневаживши, ще ж і дивлячись на потребу Церкви, яка бурею єретичною була схвильована, відпустили блаженного Йосифа зі святим Григорієм Декаполітом до Візантії. Коли туди вони прийшли, перебували в церкві святих мучеників Сергія і Вакха і суворим життям пригнічували себе, наслідуючи один одного, а найбільше блаженний Йосиф уподібнювався найстаршому подвижникові — великому отцеві Григорію — і, його приклад собі маючи, поклав щодня у серці своєму сходити на досконалість чесноти. Трудилися обидва старанно, навчаючи благочестивих пильнуватися від шкоди єретичної і не бентежитися ані не сумніватися в догмах праведної віри, але міцними бути в ісповіданні істини. У той-бо час злочестивий цар Лев Вірменин, відновивши прокляту іконоборну єресь, підняв велике на Церкву гоніння, ікони, взяті з храмів Божих, викидаючи і безчесно ногами топчучи, православних же пастирів виганяючи з престолів їхніх, а замість них садячи єретиків, однодумних собі, инших же мучачи і всіляко гублячи. Тоді святий Григорій зі святим Йосифом одягнулися у броню віри, обходили площі градські, і торги, і доми вірних, радячи, вмовляючи і просячи не зваблюватися лукавством єретичним. І були слова їхні як роса ранкова, що квіти і траву польову, від денної спеки зів'ялу, оживляє, — людські-бо оживляли серця — тих, що малодушили, і сумнівалися, і наче зів'яли від спеки єретичного вчення. Тоді впросило преподобного Григорія багато ченців, аби послав блаженного Йосифа до старого Риму, бо в словах вправний і тілесною міццю може підняти труд довгого шляху до православного Папи, тоді був ним Леон III, і всім там православним сповістити, що твориться в Царгороді на Церкву святу гоніння. Може, звідти православні зможуть скривдженим допомогти, і здолати неправедні єретичні догми, й уста їхні хульні загородити. Тому Григорій преподобний радив блаженному Йосифу, кажучи: "Нині, дитино, час явити сердечність твоєї до Бога любови і ревність за благочестям. Іди у старий Рим, сповісти там первосідателю і всім на Заході, що праведної віри тримаються, яку звіройменний злочестивий цар на Сході навів біду на Церкву святу, що поплював і потоптав ікону Христа і Пречистої Його Матері, і забрав красу церковну, вигнав безневинних добрих пастирів; лжепастирів, і найманців, і вовків хижих впустив у стадо Христове. І розграбованими та розляканими є вівці. Сповісти, що кожного дня Церкву Христову хвилює гнів бурі державної, і лютий Лев Вірменин, що прийшов, ричить погрозами і поглинає багатьох єретичним своїм лукавством. Сповісти, переконай і впроси, аби витягнули меч слова Божого і стали проти тих, що гонять нас". Таке й тому подібне говорив Григорій святий. Йосиф блаженний, який з юности послуху добре навчився, нічого ж супроти не казав, але, смиренно схиливши голову, молитов отчих на дорогу і благословення просив. Увійшов у корабель і взявся плисти. Недовідомим же долям Божим инакша була воля. Бог, що все на користь влаштовує, руками тих, що нам здаються супротивні й жорстокі, часом, понад надію, співдіє для дивного і преславного прославляння імени Свого святого. І Йосифовий до Риму шлях, Божим влаштуванням, припинився так. Однодумці царя Лева Вірменина, в єресі тій слуги і помічники катівства його, довідавшись, що багато людей із царствуючого града відходять в инші краї, втікаючи від іконоборства, влаштували таємно на шляхах водних і земних розбійницькі засідки, аби втікаючих брати і в іконоборні руки повертати. Від них не втаїлося і те, що Йосифа преподобного монахи правовірні на Захід до Риму посилають. Випередили його зорганізовані на те морські розбійники, і впав препо добний у руки противників, які корабель той розбили і всіх, що з преподобним Йосифом були, взяли, у Крит до ікономахів відвели. Ішов же преподобний, тяжкими веригами обкладений, вкинений був у темницю і мав у ній немало співв'язнів, які разом з ним за благовір'я страждали. їх же вдень і вночі утішав словами богонатхненними, сам веселячись у Господі своєму в путах і до инших кажучи: "Що солодшого і радіснішого може бути від тих пут, якими задля Христової любови й ікони ради Його святої ми обкладені? Якщо трохи скорботи від тимчасового ув'язнення маємо, дякувати Богові належить у стражданні цьому, маючи світлий образ Павла святого, який вериги золотим намистом і прикрасою для себе вважав, невимовно радів, що сподобився ради імени Ісуса Христа так страждати. Більше ж — і сам Христос постраждав за нас, нам залишив образ, щоб ми йшли слідами Його, щоб гріха не чинили і тим, що кривдять, у відповідь кривди не чинили, страждаючи, не озлоблювалися, як же говорить верховний апостол святий Петро. Справді є трохи скорботи від чуттєвого болю тіла, але неможливо нікому ярма Христового носієм назватися, якщо не йтиме слідами Його. Терпимо ті ж (почасти) страждання, які Він за нас перетерпів, Бог цей всесильний, який міг й иншим способом врятувати людину, проте благоволив, щоб із труду і страждання народилася та сила чеснот, якою відчиняються двері небесні, віддавна зачинені. І не инший якийсь шлях нам до спасення показав, а лише трудами і скорботами вистелений. Чому бентежитися маємо, кладучи здоров'я наше в стражданнях за святу ікону Спасителя і Його Пречистої Богоматері? Так-бо противлячись злочесному велінню царевому, Божу отримаємо благодать і в добрий час допомогу". Такими і їм подібними словами преподобний Йосиф утішав й утверджував своїх співв'язнів, за шанування ікон з ним у в'язниці замкнених.