Трапилося так, що до них вкинули одного правовірного єпископа, якого також за честь ікон святих на страждання взяли, — він не міг нужди в'язничної терпіти, бентежився як людина помислами і, як корабель у хвилях, близький до потоплення, уже почав погоджуватися з іконоборним єретицтвом, щоб від пут і бід звільнитися. Те збентеження його зрозумівши, яких не говорив йому слів преподобний Йосиф, яких не проливав сліз, просячи і вмовляючи, щоб за ікону Христову, як за самого Христа, не вагався померти. І немарними були його богонатхненні слова: настільки-бо ними утвердився єпископ той, що і в найлютіших муках не відрікся благочестя свого, але великодушно і мужньо перетерпів до кінця. Коли-бо виведений був на допит і бачив катів та катівське знаряддя, нітрохи не настрашився, але сам скинув одяг, віддаючи себе на рани, бажаючи і тисячу смертей, якщо було можливо, підняти за Христа, Бога втіленого, іконописом зображеного. Повісили його нагого на катівні, стрілами цілого обстріляли—у кінці, коли каменем великим в голову вдарили, передав він дух свій Господові. Йосиф же блаженний, довідавшись про мученицьку кончину єпископа, зрадів вельми через його непохитну мужність і дякував Христові, що утвердив на такий подвиг вибраного воїна свого, який хоч і послизнувся трохи, проте добре встав, переміг супостата. Але й инших багатьох Йосиф святий подібно від душевної згуби визволив і до Христа передпослав, без упину всіх навчаючи спасенної дороги. Сам же Богом бережений був до смерти, щоб на користь багатьох життя його продовжилося. Провів же святий у темниці тій коло шести років, тоді надійшла кончина люта злочестивому цареві Леву Вірменину: коли настала-бо свята ніч Різдва Христового, убили його воїни ж його в церкві на ранковій відправі. У ту саму годину преподобний Йосиф у критській в'язниці про загибель ката був сповіщений і чудесно з пут звільнений — явленням йому святителя Миколая. Без сну цілу ніч ту Йосиф святий провів, не мовчки ж празникові співи співаючи і молячись, — удосвіта осяяло світло темницю, і став перед ним муж святоліпний, чесний, у святительський одяг одягнений, сивий волоссям, лицем світлий, казав до нього: "З Мир Аикійських прийшов я до тебе, посланий від Бога швидко принести тобі вістку радісну: ворог-бо, що бентежив Церкву і вівці Христові розігнав, царства і життя позбувся, покликаний на суд Божий. Нині ж треба тобі повернутися до Константинополя, аби благодаттю Духа Святого, який у тобі живе, багатьох утвердити". Те сказавши, віддав йому якусь хартію: "Прийми, — казав, — цю главизну і з'їж її". Було ж написане таке: "Пришвидши, щедрий, і поспіши на допомогу нашу, як можеш, бажаючи". Иосиф же, хартію ту прийнявши і прочитавши, поглинув її з радістю і сказав: "Які солодкі для гортані моєї слова ці". І звелів той, що явився, щоб такі слова заспівати. І співав їх радісно Йосиф святий, і зразу побачив, що вериги й окови його розв'язалися і спали з шиї, і з рук, і ніг його, і чув голос явленого йому святителя: "Встань і ходи за мною". І, вставши, вийшов із в'язниці — відчинилися самі по собі двері, сторожа в'язнична нічого не знала. І видно було, як у повітрі невидимою якоюсь силою несений був, і за короткий час опинився поблизу Константинополя, на шляху великому, що веде до града, і славив Бога за таке чудо преславне. Коли ж увійшов у град, не знайшов серед живих любого свого отця святого Григорія Декаполіта, вже-бо до Господа відійшов, лише бачив учня його Йоана блаженного, і плакав довго за отцем Григорієм, бо не сподобився знову бачити його живим, і перебував при гробі його з отцем Йоаном. Але не через довгий час і Йоан до Господа відійшов, і похований був поблизу Григорія святого. Тоді Йосиф преподобний на инше переселився місце, було ж воно поза градом, усамітнене й безмовне, недалеко від церкви Святого Йоана Золотоустого. Там оселившись, збудував церкву в ім'я святителя Христового Миколая і переніс туди мощі обох отців — Григорія і Йоана — і влаштував монастир, і братів зібрав, і приходило до нього завжди багато людей, духовних і мирян, слухати богонатхненного його вчення, бо благодать Духа Святого з уст його, наче ріка, витікала солодкослівною мовою.