Коли воцарився Теофіл, знову буря іконоборна на Церкву піднялася, і знову багатьох гонили і мучили. Тоді й преподобний отець наш Йосиф Піснописець за сміливе викриття єресі вигнаний був до Херсонесу, де ж в путах і знущанні перебував до смерти Теофіла. Після смерти царя прикликала святого до Царгороду цариця Теодора, яка із сином Михаїлом воцарилася й утвердила православ'я зі святішим патріярхом Методієм. Після переставлення ж Методія святого, коли прийняв престол Ігнатій святий, преподобного Йосифа поставлено посудохранителем великої Божої Константинопольської церкви. Дуже любий він був святішому патріярхові, також і всілякому духовному і мирському чинові за добродійне життя своє і за учення премудре й душекорисне, що з уст його виходило, ним же багатьох на путь спасення наставляв. Через декілька років вигнав його знову Варда, брат цариці, що першим володарем після царя був, який законну свою дружину несправедливо від себе вигнав, взяв иншу, родичку свою, за дружину, зневаживши закони церковні, Бога не боячись ані людей не соромлячись. Його преподобний Йосиф, як же колись святий Йоан Предтеча Ірода, викрив явно. За те вигнаний і кривджений був від нього, як же і святіший патріярх Ігнатій, бо й він вигнання і біди великі перетерпів від беззаконного Варди. Коли ж Варду слуги царські убили і загинув він із шумом, а після нього і цар Михаїл також свого життя позбувся, прийняв же царство Василій Македон, — тоді і святий Ігнатій та преподобний Йосиф до Царгорода повернулися. Ігнатій знову престол свій, Йосиф же знову попередню посудохранительства честь прийняли. Не лише ж святішому Ігнатію, а й Фотію, який після нього на патріяршество настав, любий був цей Йосиф Піснеписець і шанований від них. Той-бо патріярх усе церковне урядування преподобному вручив і називав його чоловіком Божим, й ангелом у плоті, й отцем отців. І звелів усьому клирові своєму, щоб Йосифа преподобного за духовного отця собі мали, відкриваючи йому совість свою і сповідаючись із прогрішень своїх. Був же преподобний ясновидцем, провидячи затаєні гріхи, проте не викривав грішника, а словами переконливими доти наказував, поки не розчулювався той, хто сповідався, і не визнавав затаєного беззаконня, — сильний був у богонатхненних словах, легко міг навертати грішних на покаяння. Досить же років перепровадивши і глибокої старости дійшовши, знеміг тілом від великих трудів, у них же був з юности, то постницьки подвизаючись, то гоніння, пута і в'язницю заради правди терплячи, то церковне тримаючи урядування, піснями ж прикрашаючи празники та пам'ять святих і про спасення душ людських багато піклуючись. І коли був близький до відходу, впав у хворобу, якраз закінчилися дні святої Чотиридесятниці, і мав у видінні сонному сповіщення від Бога про своє швидке переставлення. У святу Велику п'ятницю вільних Христових страстей, списавши всі довірені йому церковні речі й діла, послав до святішого патріярха Фотія і готувався до відходу, молився до Бога, говорячи: "Дякую Тобі, Господи, Боже мій, що в тіні крила свого зберіг мене у всі дні життя мого. І нині до кінця збережи дух мій і подай мені без шкоди князя пітьми і повітряних страховиськ уникнути, щоб ніколи не потішився через мене ворог мій невіглаством моїм і гріхами, що в житті моїм були. Збережи ж стадо моє, о Отче Слово, Твоє ж усе, правицею Твоєю створене, захисти до кінця віку. Будь помічником синам Церкви Твоєї любої. Дай невісті Твоїй (святій Церкві) мир вічний і тишу безбурну. Царське свячення своїми просвічуй дарами, гордого веліяра упокор під ноги тим, хто захищає православну віру. Єресі всі душешкідливі від Церкви віджени, душі ж моїй дай мирно і покірно розлучитися з цим тілом. Хоч я і не є з числа святих угодників Твоїх, у яких живе Дух Святий, знаю, що грішний перед Тобою, проте Ти, безмірна доброто, не дивися на гріхи мої, але достойним мене зроби час/тки синів Твоїх". Так Йосиф преподобний помолився і причастився Божественних Таїнств, і всім, що при ньому були, благословення давши, підніс до неба руки свої, світлим і радісним лицем передав Богові святу свою душу. І зразу зійшлося звідусюди багато ченців, і мирян, з них же багато плакало, називаючи його одні батьком, инші — вихователем, инші — благодійником, инші — утішителем, а инші — учителем, наставником і провідником спасення свого. І поховали його чесно відпроваджуванням до гробу славним, чесніше і славніше відпроваджували святу душу його в небесні двори безсмертні духи, що удостоївся очима бачити один друг його любий, який за немалу відстань від місця був, муж праведний і богоугодний. У той-бо час, коли Богом люблена та душа, від тіла розлучившись, до неба йшла, чув муж той голос зверху, що до нього промовляв: "Вийди з хатини і поглянь на дивні таїнства Божі". Він же вийшов і вгору подивився: бачив коло небесне, що розділилося надвоє, і виходили святі лики звідти: ішов спершу лик апостольський, тоді мученицький, тоді проро чий, після того святительський. Таке чудесне бачивши, муж той дивувався з жахом і не розумів, що має бути. І знову почув голос: "Дивись і збагни. Усе, що бачиш ти, зрозумілим тобі буде". І зразу бачив чотирьох юнаків, від инших світліших, посеред них ішла діва, невимовної чесноти і слави — була ж то пречиста і преблагословенна Діва Марія, Мати Христа, Бога нашого. Вона, ідучи, веліла полкам святих мужів прийняти святу душу ту, яка їхні діяння і пам'ять піснями оспівала і життям наслідувала. І видно було всіх, що з невимовною радістю зустрічали, поспішали з любов'ю прийняти якусь особу чесну, що в небо зводилася. Бачивши таке, той муж думав собі, кажучи: "Хто цей, кого такої чести удостоюють полки небесних мешканців?" І чув голос ангелів, які душу святу возводили й велегласно говорили: "Це Йосиф Піснеписець, усієї Церкви окраса, він Духа Святого благодаті сподоблений, апостолів і мучеників життя наслідував і діла їхні писанню передав, тому ж нині від тих же святих почесть і похвалу приймає. Так душу преподобного Йосифа Піснеписця в небесне з торжеством ввели. Бачивши те, муж безмірної радости сповнився від преславного такого видіння, проте й жалости великої, що не сподобився більше бачити славу, як благословенна та душа всередину вишніх увійшла і перед пресвітлішим Богом, у Тройці єдиним Світлом, стала й поклонилася. Ще ж і друге про таке Йосифа преподобного в небо провадження було сповіщення. У Царгороді була церква святого мученика Теодора, якого прозивали Фанеротом, тобто об'явителем, бо речі, украдені, затаєні чи тих, що загинули, виявляв тим, хто приходив до нього з молитвою. Від чоловіка ж одного утік раб вельми потрібний, через його втечу журився чоловік той, прийшов у церкву святого Теодора Фанерота і, молитовне сповнюючи, просив мученика Христового, щоб показав йому раба його. Перебував же три дні і три ночі при церкві і, нічого не довідавшись, образився і відійти хотів. Був же час утрені, і слово душекорисне в церкві читали. Чоловік же той під час читання трохи задрімав, побачив святого Теодора, який явився йому і казав: "Чого сумуєш, чоловіче? Йосиф Гимнотворець від тіла відлучився, я був при ньому. Переставився ж він тієї ночі, душу його всі ми, що нас він канонами і піснями вшанував, провадили до неба і перед лице Боже поставили. І через те я затримався явитися тобі. Нині ж тут, слухаю прохання твоє: іди на те місце (ім'я місцеві назвав), там раба свого, якого шукаєш, знайдеш". Обидва ті сповіщення запевняють нас у тому, яку від Бога преподобний Иосиф за труди свої отримав славу і від святих Божих почесть і похвалу в небесних поселеннях, де ж і нині перед престолом Божим стоїть, співає ангельські пісні, славлячи і хвалячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога навіки. Амінь.