ажаєш богами? Чи співатиму пісню глухим ідолам?" Коли таке говорив святий, начальники, що стояли перед ігемоном, злякалися, що й инші на допит приведені християни словами Агатоподовими утвердяться у вірі, тому зразу звеліли вести його разом із Теодулом до в'язниці. Коли ж були ведені святі, людей багато за ними йшло, всіляке ра дили тим, що поспішали до кращого. Одні, над юністю Теодуловою милосердячись, намагалися багатьма словами переконання відвести його від незмінного його рішення. Инші ж, на чесну сивину Агатоподову дивлячись, в один голос радили, гукаючи до нього: "Хіба й ти, Агатоподе, дитячий маєш розум і не розумієш, що корисне для життя твого?" Святі ж нічого людям не відповідали, ішли, дійшовши ж до в'язниці, помолилися мовчки до Бога і приєдналися до пут в'язнів, яких за різні провини і злодіяння тримали. Опівночі ж божественними якимись видіннями укріплені були і прокинулися радісні, Ісуса Христа, Спаса всіх, прикликаючи. Тоді руки і лиця чистою умивши водою і коліна на землю і голови схиливши, спільну молитву послали Богові, наче єдиними устами кажучи: "Боже, творче всіх і свідку, що згубив безодню, створив же світ цей видимий, вчинив безперервний біг небес, щоб у них сонце просвітлювало все вдень, місяць же — нічну темряву сяйвом своїм розганяв, обоє ж із зорями нехай рослинам, які родяться із землі, служать. Ти, що дав землі родити тварин, глибині морській — рід рибний, птахам — місце в повітрі, щоб море людині, Тобою створеній, своїми служило дарами, повітря ж у співі птахів пісню Тобі приємну підносить, земля ж, різні плоди щедро даючи людському роду, Тобі, усіх Владиці, вдячність возсилає устами людськими. Ти роду нашому, що беззаконствує і від заповідей Твоїх відступив, у п'янство і блуд впав, загинути до кінця не дав, не попустив дияволу, щоб розумне творіння зовсім осліпло і було стягнене аж до тартару, але забуттю передав прогрішення людські, одним же милосердям схилився, послав із престолу небесного до людей єдинородного свого Сина, щоб, природу людську прийнявши, безсмертя своє змішав із нашою смертністю. І Слово Твоє, що з Тобою перебуває, ним же все було, щоб заблукалих у неправдах повернути знову на шлях праведний. Ти-бо із Сином, і Син із Тобою, разом зі Святим Духом, на вселенну зглянувшись, чудами своїми преславними нечестивих до святої віри привів. Ти, Сину Божий, з Отцем і Духом Святим Лазаря чотириденного воскресив словом, перемігши закони єства і смерти. Ти чоловіка сліпонародженого землею, на очі його покладеною, просвітив, як же і колись кровоточивій жінці, що торкнулася ризи Твоєї, раптове подав зцілення, також і розслабленого здоровим зробив, одр йому свій понести звелів. Тому нині, о Боже, благоволи в співдружності з нами й укріпи нас силою зверху, щоб, допомогою твоєю, катування нечестивих мужньо перетерпівши, змогли ми до Небесного перейти Царства". Коли так молилися святі, в'язні, які через убивство чи перелюбодіяння були утримувані там, відклавши страх тілесної смерти, скоро припали до ніг святих, просячи гріхам своїм прощення і визволення від душевної смерти. Люд же, що зовні був, в'язничні замки розбивши, всередину увійшов і слухав із насолодою і здивуванням слова, що виходили з уст рабів Божих. Те бачивши, Єнпсифій, претороначальник тесалонікійський, найвідданіший слуга диявола, побіг із поспіхом до ігемона, сповіщаючи, що багато хто покине службу богам, якщо ті в ув'язненні утримувані два християнина скоро не будуть страчені. Збентежився ігемон гнівом і зразу послав воїнів привести до нього юнака зі старцем. І представлені були неправедному тому судищу раби Христові. Поглянувши ж на святого Теодула, ігемон сказав: "Чи не знаєш, що праведно слухати накази царів, які володарюють вселенною?" Відповів святий Теодул: "Те, що наказує неба і землі Владика, те справді слухати і ділом виконувати праведно і благочесно, а те, що тимчасові царі наказують, ті їхні веління, якщо праведні будуть, небесному Творцеві не супротивні, то добре їх слухати, якщо ж неправедні — то ніяк слухати їх не годиться". Сказав Фавстин-ігемон: "Хто створив небо, скажи мені?" Відповів святий Теодул: "Бог Вседержитель і Божий Син Ісус Христос, який є Словом Отчим". Сказав Фавстин: "Чи Той, якого муками найлютішими юдеї замучили, розп'явши?" Відповів мученик: "Той, Кого розп'яли юдеї, бо волею страждати за нас захотів, потім воскрес із мертвих, силою божества Свого, і видно Його було як переможця смерти, що сходив на небо, звідки ж знову прийде викрити й осудити невірних". Сказав Фавстин: "Чому ж нашим богам жертви принести не хочеш?" Відповів святий: "Чи не краще приносити жертву Тому, хто створив тих, що виготовляють ідолів, аніж самим виготовленим ідолам? Справді кращий Творець від творіння". Тоді Фавстин-ігемон звелів із юнака святого Теодула скинути одяг й оголити його на муки, а проголошувач кричав: "Принеси жертви богам і відпущений будеш!" Мученик же казав катові: "Одяг з тіла мого забереш, але віри моєї до Бога мого не можеш забрати навіки". Коли так вільно говорив святий, зневажаючи муки і царів багато разів катами називаючи, звелів ігемон, щоб перед лицем Теодуловим принесли жертви ідолам ті, які раніше християнами були, але, переможені муками, ідолам поклонилися. Це бачивши, Теодул святий болів серцем через тих, що переможені і відпали, до ігемона ж казав: "Немічних перемогли ви, міцних же воїнів Христових ніяк перемогти не зможете, якщо і більше мук винайдете. Знай-бо, ігемоне, що малими є муки, приготовані на нас, і сміху достойні — лютіші винайди, щоб пізнати, яка наша віра і любов до Бога". Після цього велів ігемон святому Теодулові, щоб книги християнські приніс на судище. Святий же відповів: "Якби знав, що, суєту ідолобісся пізнавши, відкинеш його, в істинному благочесті захочеш утвердитися, то приніс би тобі книги пророчі й апостольські. Але тому, що знаю: лукаво ти мислиш, — через те не передам тобі в руки Божі дари". Сказав Фавстин: "Не пожалію тебе, тіло твоє шматуючи і звірам на поїдання передаючи, якщо мене не послухаєш скоро". Відповів святий: "Ось тіло моє лежить перед муками, лютуй на ньому, скільки хочеш, і люто його замуч понад ті, що говориш, погрозами, я ж не передам книг святих нечестивим на наругу". Тоді ігемон, хотівши настрашити мученика, звелів вести його на страту, думав, що, побачивши кару смертну, злякається і підкориться його волі. І виведений був святий на місце страти: коли побачив меч, на себе оголений, скрикнув до Бога: "Слава тобі, Боже, Отче Господа мого, який постраждати за нас захотів, ось Його благодаттю і я до Тебе йду, помираючи за Тебе всім серцем". Те сказавши, схилив під меч голову свою. Але не був страчений, бо довідався ігемон, що святий Теодул порубання мечем, наче вінця урочистого, собі бажає, через те зразу повернути його цілим звелів. А тим часом святого Агатопода випробовував, питаючи і кажучи: "Як ти живеш?" Відповів святий: "Так, як і Теодул". Сказав ігемон: "Як ти пов'язаний з Теодулом? Чи якась спорідненість єднає вас?" Відповів Агатопод святий: "Родом ми відрізняємося, але вірою і звичаями поєднані, і наскільки різні родом, настільки єднаємося духом". Сказав ігемон: "Бачу, що на одну муку обидва спішите, це-бо слова твої виявляють". Відповів святий Агатопод: "Якщо через одну муку з життя цього підемо, одної ж винагороди в Бога нашого сподобимося". Сказав Фавстин: "Чи не соромно тобі, старому, зваблюватися, як юнакові, і в очевидну біду віддаватися добровільно?" Відповів святий Агатопод: "Я не зваблююся ані не втрачаю надії в Христа мого, і наскільки старший літами, настільки більше до Бога мого ревність показати намагаюся і Теодула похваляю, який в юності твердо стоїть за честь єдиного істинного Бога нашого". Фавстин же ігемон, поглянувши на Теодула, сказав: "Не зваблюйся, о юначе, цього старця словами, не віддавайся безрозсудно на смерть, він-бо старий, не дивно, що бажає смерти, ти ж юний і мало ще прожив, чому хочеш марно втратити солодке це життя?" Відповів Теодул святий: "Не думай, що я немічніший від старого і рівних з ним мук витерпіти не можу. Хоч і хлопець я літами, проте рівно зі старцем єдиного Бога, Творця всіх, знаю й однаково за Нього постраждати готовий". І коли таке святий говорив і Христа прикликав, зв'язали їх воїни за наказом катовим і до в'язниці знову відвели. Вони ж славили Бога, Його ж допомогою здолали диявола. Знайомі ж їхні, збігшись, обходили їх, плачучи, і спитав їх Теодул святий: "Чого тут зібралися і чому плачете?" Вони ж відповіли: "Плачемо через біду вашу". Святий же, усміхнувшись, сказав: "Чого ви перестали плакати через свої біди, а плачете через нас, що на краще йдемо?" Коли святий Теодул сказав це, прийшов воїн жорстокий, від ігемона посланий, який обох, залізними зв'язавши веригами, увів у внутрішню в'язницю і замкнув їх там твердо, щоб ніхто до них не приходив. Святі ж мученики, коли вечір пізній був, помолилися до Бога, щоб до кінця кріпив їх у подвигу, і спочили. Господь наш Ісус Христос, поглянувши на преподобних своїх, що єдинодушні і єдинодумні були, одне обом уві сні послав видіння про кончину, яка мала в них бути. Було ж видіння таке: здавалося, наче обидва в один корабель увійшли разом, людьми наповнений, і видно, як серед моря в кораблі бідували від сильних хвиль: бурею-бо великою море було схвильоване. І розбивався корабель, хвилі ламали його і занурювали. І бачили людей, які з ними були, що одні тонули, одні плавали, инші наштов