Коли ж настала сьома ніч, бачив ангела Божого, що сходив з небес до святого Марка і говорив: "Блаженний ти, авво Марку, і добре тобі буде, ось привели до тебе отця Серапіона, його ж бажала душа твоя бачити, бо нікого иншого з роду людського бачити не захотів ти". Я, чувши це, був без страху і пішов за видінням тим, допоки не досягнув вертепу — у ньому ж жив святий Марко. Коли ж наблизився до дверей печери, почув святого, що стихословив із Давидових Псалмів і говорив: "Тисяча літ перед очима Твоїми, Господи, як день учорашній" — і далі той псалом. Тоді почав від надміру духовної в ньому радости говорити до себе так: "Блаженна душа твоя, Марку, бо (бережучи тебе для Господа) не забруднився нечистотами світу цього, не полонився розум твій помислами скверними. Блаженне тіло твоє, що не вв'язло в похотях і пристрастях гріховних. Блаженні очі твої, їх же не може звабити диявол баченням краси чужої. Блаженний слух твій, що не чує голосу і крику жіночого в суєтному світі. Блаженні ніздрі твої, що не вдихають смороду неприємного гріховного. Блаженні руки твої, що не тримаються і не торкаються нічого з людських речей. Блаженні ноги твої, які не ступають шляхом, що у смерть веде. Не зрушаться стопи твої на гріх, душа-бо твоя і плоть сповнилися духовного життя й освятилися насолодою святих ангелів". І знову почав до душі своєї говорити: "Благослови, душе моя, Господа, і все нутро моє — Ім'я святе Його. Благослови, душе моя, Господа і не забувай всіх винагород Його". Чому сумуєш, душе, не бійся, не будеш стримана в темницях пекельних, біси ніяк не зможуть оббрехати тебе, нема-бо в тебе (благодаттю Божою) вади гріховної. Ополчиться ангел Господній на тих, що бояться Господа, — і визволить їх Господь. Блаженний раб, який вчинив волю Господа свого". Та й иншого багато із Божественного Писання, на втіху душі своїй і на утвердження надії безсумнівної в Бозі, преподобний Марко промовив. Вийшов до дверей печери і, плачучи з радости, скрикнув до мене, розчулено говорячи: "Який труд сина мого духовного Серапіона, що потрудився бачити перебування моє". І, благословивши, обняв мене руками своїми і, поцілувавши, сказав: "Дев'яносто п'ять років перебував я в пустелі цій і не бачив людини. Нині ж бачу твоє лице, його ж бачити бажав від років багатьох. Ти ж стільки труду не полінувався підняти, щоб прийти до мене. Господь-бо мій Ісус Христос винагородить тебе відплатою у день, в який має судити тайни людські". Це сказавши, Марко преподобний звелів мені сісти. Почав я (говорить Серапіон) питати його про достохвальне його життя. Він же, розповідаючи мені, казав: "Двадцять п'ять років, як же я сказав, маю у вертепі цьому перебування, і не бачив не лише людини, але й звіра, і птиці, і хліба людського не їв, ані в одяг не вбирався. Страждав же тридцять літ через велику нужду, і скорботу від голоду, і спраги, і наготи, а найбільше від диявольських нападів. У ті роки їв землю, голодом примушений, і пив воду морську, спрагою морений. Присягали ж між собою біси до тисячі разів, що потоплять мене в морі, і, взявши мене, тягнули, б'ючи, в долішні краї гори цієї. Я ж вставав і знову сходив на верх гори. Вони ж знову волочили мене, допоки не залишили на мені шкіру на костях. Б'ючи ж і волочачи, кричали, кажучи: "Вийди із землі нашої, від початку-бо світу ніхто з людей сюди не приходив, ти ж як сюди прийти насмілився?" Після такого тридцятилітнього страждання, після такого голоду, спраги, наготи й бісівської боротьби вилилася благодать Божа і милосердя Його на мене, і провидінням Його змінилася плоть моя природна, і виросло волосся на тілі моєму, і їжа духовна немаліюча приносилася мені, й ангели Господні приходять до мене. І бачив я у явленні місця Царства Небесного й обителі святих душ, обіцяне блаженство, приготоване для тих, хто чинить добро. Бачив явлення раю Божого і дерева розуміння, з нього ж з'їли прабатьки наші. Бачив і явлення Єноха й Іллі в Раю — і нема такого, чого б не показав мені Господь, коли просив я в Нього". Спитав я блаженного Марка (говорить Серапіон): "Скажи мені, отче, яким був прихід твій сюди?" Святий же почав розповідати так: "Я народився в Атенах і мав навчання філософське. Коли ж померли батьки мої, сказав собі: "І я маю померти, як же і батьки мої померли. Вставши, відлучуся волею від світу раніше, ніж надійде час мого з нього відходу". І зразу скинув свій одяг, і кинув себе на дошку в море і, хвилями ношений, Божим провидінням пристав до гори цієї".