сну, баченому дивувався і не розумів, що це буде. Знаменувало ж те йому високу честь патріяршества царгородського, на нього ж швидко, за благословенням Божим, мав возвестися. Коли ж до Царгорода прийшов, тоді святіший патріярх Мина, старий і близький до кончини, бачивши Євтихія блаженного, пророчо про нього до клиру свого сказав, що він після нього патріярхом має бути, і звелів йому перебувати в патріяршому своєму домі, і любо з ним розмовляв, насолоджуючись богонатхненими його словами. Послав же його і до царя, передвозвістивши тому про благорозумність і добрі звичаї мужа. І випадково були в той час єретики деякі перед лицем царським — вони почали сперечатися зі святим про догми віри і не змогли протистояти премудрості його і духові, яким же говорив. Питання ж було про те, чи годиться єретиків після смерти їхньої анатемізувати? І деякі говорили, що на тих, які після смерти єретиками виявляться, не треба накладати анатеми. Євтихій святий супроти говорив: що завжди єретиків, і після смерти, карати анатемою треба. І навів із Писання Йосію, царя Єрусалимського, що ідолопоклонників померлих кості і через багато років з гробу вийняв та вогнем попалив. Подібно ж (казав) і єретиків після смерти їхньої карі передавати годиться. З тої ж години преподобний цей любий був цареві, і всі його шанували і хвалили. Тим часом (собор ще не зійшовся) розхворівся святіший патріярх Мина, сповнений днів, і до Господа відійшов. Багато же з духовного чину тої для себе чести від царя дарами і через заступників шукали — цар, його ж серце в руках Божих, думав про блаженного Євтихія. І звелів одному з радників своїх, мужеві знатному на ім'я Петро, щоб пильнував чесно Амасійського архимандрита, аби не втік таємно з Царгорода, уникаючи людської слави. Тоді святому було инше видіння сонне, яке сам пізніше домашнім своїм розповів. "Здавалося, — казав, — що бачив якийсь дім, великий і пресвітлий, і в ньому ложе, дорогоцінними накриттями застелене, і жінку якусь чесну, що на ложі тому сиділа, на ім'я Софія, яка прикликала мене до себе, показуючи свої прикраси. Побачив же зразу дах дому того, снігу повний, і хлопця якогось, що стояв у снігу, на ім'я Сотерик, який мав посковзнутися і впасти долі з даху, я ж, випередивши, звів його з покрівлі та снігу і від падіння врятував". Те видіння було йому вночі перед його вибранням на патріяршество і збулося зразу. Бачена ж жінка чесна на ім'я Софія не инше щось знаменувала, лише соборну святої Софії Константинопольської церкву, прикраси ж її — церковні діла. А хлопець Сотерик, що з покрівлі впасти мав, догматичне знаменував ісповідання, близьке до єретичного посковзання і падіння, що потребувало швидкої допомоги доброго помічника. Ще ж і цареві було Боже про преподобного Євтихія одкровення, що сам цар з присягою сповіщав синклітові своєму і всьому Великої церкви клиру: "Був я, — казав, — у церкві святого апостола Петра, що в Атирі, на молитві задрімав і бачив верховного того апостола, який показував рукою на Євтихія і говорив до мене: "Цей нехай поставлений буде вам єпископом". Те чули всі, єдиними устами взивали: "Достойний, достойний". І возведений був Євтихій святий на престол патріяршества царгородського, за Божим велінням і одкровенням, у чотирнадцятий рік життя свого. На початку патріяршества його зійшлися Святі Отці до Царгорода, був Собор Вселенський п'ятий, на ньому ж був Старого Риму Папа Вигилій, Олександрійський патріярх Аполінарій, Антіохійський Домн, який разом зі святішим цим нового Риму патріярхом Євтихієм і з иншими святими отцями, благочестя утвердивши, передали анатемі єретиків і їхнє злочестиве мудрування. Коли добре правив Євтихій святий церквою Христовою, підняв на нього гоніння диявол за допомогою слуг своїх єретиків. Через декілька років цар Юстиніян, схилившись до єретиків, зваблений був від них таємно і під виглядом благочестя почав сіяти єресь афтародокетів, тобто нетлінномнителів, кажучи, що Христова плоть і перед смертю та воскресенням своїм була нетлінна, не піддавалася людським стражданням через поєднання з нею Божества. Те єретичне мудрування поширюючи, цар бентежив Церкву, примушуючи всіх так, як же він, вірити й ісповідувати. Протистояв тому святіший патріярх Євтихій, кажучи, що таке вчення не є православної Церкви, але єретикуючих. Повідомляв же із Божественного Писання і Святих Отців, що плоть Христова у всьому була нашій тлінній плоті подібна, окрім гріха, і стражданням підлягала. Народившись-бо від Пречистої Діви, пеленами повився, і молоко їв, й обрізання перетерпів, і в цьому житті своєму на землі їжі і пиття потребував. Як же би нетлінна і стражданням не підпорядкована плоть перетерпіла за нас цвяхи і спис? Хіба те мати за нетління, що від гріховного тління була вільна і в гробі не зотліла? Проте цар не лише православного учення патріярхового слухати не хотів, а переконував його всіляко, щоб підписав те инше мудрування. Коли ж не хотів патріярх підписати такого царевого зловір'я, гнівався на нього цар вельми. Тоді після великого з обох боків спротиву цар Юстиніян, від єретиків, а найбільше від Єтерія і Ардея — єпархів напучуваний, зібрав соборище беззаконне однодумців своїх єпископів (було ж те у дванадцятий рік патріяршества Євтихієвого) і наклепи якісь брехливі з лжесвідками на неповинного і святого подав, тоді вчинив суд на нього неправедний і вигнав із престолу доброго пастиря, святого мужа, правовірного архиєрея Євтихія, а замість нього вибрав лжепастиря, такого собі Йоана, прозваного Схоластиком, злочестивого, що людському догоджав. Святий же Євтихій місяця січня у 22-ий день, коли пам'ять святого апостола Тимотея згадуємо, руками воїнськими виведений був із церкви. Єтерій-бо єпарх, зі зброєю і палицями прийшовши, наче звір лютий, рикаючи, звелів насилу виволокти святого, сан з нього святительський скинув і у вигнання в Амасійський край послав. Але й сам пізніше Божої не уникнув кари, бо свого часу разом з однодумним і подібним звичаями до себе другом Аддеєм сану, багатства, і життя позбувся, і в один день, у третє число жовтня, обом, праведним судом на смерть через злість свою засудженим, сокирою голови їм відтяли. Святитель же Христовий Євтихій в Амасійський край відведений був, у своєму там монастирі перебував у пості і молитвах, і відбувалося чуд багато. Зцілював людські недуги, благодаттю Христовою, з них же деякі тут нехай будуть згадані.