Чоловік один прокажений прийшов до преподобного, просячи зцілення, — і прийняв здоров'я із заповіддю не пити вина ніколи. Инший чоловік, який тягався з ближнім своїм по судах, присягав неправдиво — і карою праведного судді — Бога — втратив зір очей, цілий рік не бачив світла. Ведений иншими, прийшов із покаянням до чудотворця цього, визнаючи гріх свій, зцілення душевного, разом і від тілесної недуги, шукав. Те й инше отримав, з Божого милосердя, в архиєрейської влади і молитов доброприємних Христового святителя цього і пішов собі, бачачи очима, як же і раніше.
І ще незліченна кількість мужів, і жінок, і дітей, які на хвороби різні страждали, сходилися до доброго лікаря цього і всі швидке отримували зцілення його молитвами. У час же перського нашестя, коли багато з навколишніх полонених і спустошених країв людей в Амасію зійшлося і голод немалий був, цей угодник Божий зробив так, що в монастирі його не бракувало їжі. Тому щодня незліченно люду до монастиря його по їжу приходило. Коли урядники монастирські сповістили святому, що не лише тим, що приходять, нічого нема дати, а й самі не мають вже що їсти, бо збіжжя й борошно закінчилися, він увійшов у житницю і комору і, закінчення всього бачивши, помолився до Бога і, втішаючи братів, сказав: "Покладайтеся на Бога і вірте: що дасте потребуючим, те віддасть Бог подвійно. Я-бо без сумніву надіюся на щедроти Божі, що таким самим чином, як у дні Іллі в Сарепті сидонській у жінки-удови відро муки не закінчувалося, так і нам нині не змаліє необхідне, але будуть їсти всі, і наситяться, і хвалитимуть Господа, Бога нашого". І було те за вірою і словом святого, бо хліби, які ненастанно роздавали, не лише не зменшувалися, а й більше примножувалися. І чим більше їжі для тих, що приходили, витрачали, настільки більше примножувалося в житниці й коморі. І всі подорожні, і прихідці, і домашні прогодувалися достатньо в дні голоду.
Ще ж і пророчого дару не позбавлений був цей угодник Божий, бо за три роки перед смертю царя Юстиніяна трапилося бути в Амасії Юстинові, небожеві царському, який чин кирополатський тоді мав і на службу царську зовсім не збирався. Його Євтихій Блаженний осібно взявши, сказав йому: "Чуєш, пане кирополате, хоч і грішний я, проте раб і священик Бога мого, який мені сповістив, що ти маєш після смерти стрия свого царювати. Вважай-бо, щоб не затримався, багатьма займаючись ділами, але пильнуй себе, аби достойним бути до сповнення волі Господньої швидкої". Те чуючи, Юстин подякував Богові, а від святого пророка свого допомоги молитовної просив. Також пізніше і Тиверію-комиту, який мав після Юстина царювати, провозвістив посланням своїм, таке йому, коли в Сирмії був, написавши: "Нині частину народного правління подасть тобі Бог, незабаром і повне стерно царства вручить тобі". Що після того й збулося.