Виявив цю ревність доброго пастиря насамперед цим. Коли вигнали у дні цього блаженного новгородці князя свого Всеволода Мстиславовича, прийшов до них на князювання прикликаний Святослав Ольгович й [утретє] одружився (за правильним переданням), що не було достойним, тоді блаженний цей архиєрей не лише вінчати його не захотів, але всьому клирові своєму заборонив навіть бачити його вінчання як беззаконне, коли вінчали його єреї, що прийшли з ним. І викривав князя сміливо в його законопереступі, наслідуючи того, хто сказав у псалмі: "Говорю свідчення твої перед царями і не соромлюся".
Проте ревність така, яку мужній цей ревнитель показав, хоч і велика була, але нічого не досягла, застерігаючи від переступу правил саму Руську Церкву. Було ж це так. Коли настала блаженна кончина преосвященного митрополита Київського Михаїла (не того першого, що давно переставився, але пізнішого, иншого), того, від якого цей святий єпископ Нифонт свячення прийняв, великий же князь київський Із'яслав Мстиславович, вибравши на його місце на престол архиєрейський митрополії Київської Клима Філософа, чорноризця, який вже у схимі був, захотів, щоб освячений він був, але не послав через якусь перешкоду по благословення до святішого патріяршого Константинопольського престолу. Зібрав же на цей собор єпископів Руської землі, з них же зійшлися такі: Онофрій Чернігівський, Теодор Білогородський, Євфимій Переяславський, Дем'ян Юріївський, Теодор Володимирський, святий цей Нифонт Новгородський, Мануїл Смоленський, Йоаким Турівський, Косма Полоцький. На тому соборі цей святий Нифонт, єпископ Новгородський, ніяк не погоджувався, аби самі єпископи руські посміли освячувати собі митрополита без благословення вселенського патріярха Константинограда, ісповідав-бо вірно і твердо, що це суперечить православному переданню Східної Церкви, яка хрещенням святим із престолу Константинопольського синів руських просвітила і через синів Сходу відвідала нас згори, Божими зробила. Звідти ж і першого Києву митрополита подала — Михаїла, і міцно утвердила, що має бути в Києві митрополит із благословення вселенського патріярха Константинограда. Це говорячи, доблесний цей ісповідник погрожував синам руським мужньо, що через спротив свій відпадуть від синівства східного, разом і Божого. "Іде-бо, — казав, — гнів Божий на синів бунтівливих". Трималися ісповідання його п'ять єпископів руських: Косма Полоцький, Йоаким Турівський, Мануїл Смоленський, Євфимій Переяславський, Теодор Білогородський. Проте князь, щоб не бути осоромленим у своєму неправедному бажанні, не послухав блаженного Нифонта, але, що захотів, те і зробив з иншими, яких схилив собі, єпископами. І так велінням князя єпископи, що догоджали йому, Клима того головою мощів святого Климента Папи Римського (яку святий великий Володимир, прийнявши святе хрещення, приніс із Херсонеса як дар на благословення від єпископа Херсонеського) освятили замість благословення, яке мало бути від живого патріярха Константинограда, за радою Онофрія, єпископа Чернігівського. І сів неправедно Клим той на престолі архиєрейському митрополії Київської. Почав же примушувати цього блаженного єпископа Нифонта, щоб з ним служив Божественну Літургію, але ревнитель православ'я Нифонт святий сказав йому: "Тому, що не прийняв ти благословення від вселенського патріярха Константинограда, бо він не погоджувався на твоє освячення, так і нині за це саме діло не годиться мені служити з тобою". Тоді Клим, гніваючись на блаженного, намовив на нього князя Із'яслава і своїх прибічників, щоб у вигнання його послали. Князь же Із'яслав через те не відпустив блаженного до Новгорода на престол єпископський, а затримав його в Печерському монастирі як у місці вигнання. Проте блаженний перебував тут, вельми радіючи і дякуючи Богові, бо повернувся до безмовного свого життя зі святими.