Коли ж христолюбивий князь Георгій Мономахович Із'яслава Мстиславича переміг і князювання київське перейняв, тоді з великою честю відпустив блаженного в Новгород на престол. Новгородці, які були збентежені й відкинені, як вівці, що не мають пастиря, з радістю невимовною прийняли його. Тоді вселенський Константинограда патріярх, почувши про блаженного, яку мужність за законом показав, прислав до нього послання, прославляючи його у величі розуму й міцності і зараховуючи його до давніх святих отців, які твердо за православ'я подвизалися. Він же, патріярше благословення прочитавши, сильнішу ревність собі утверджував. Тому й не втратив достойної трудам своїм відплати від Ісуса, пастирів Начальника, що й блаженна його сповістила кончина, до сказання про неї ж перейдемо.
Через якийсь час після повернення свого в Новгород на престол почув блаженний цей єпископ Нифонт, що від все ленського патріярха з Константинограда іде на Русь митрополит Константин, аби Клима, митрополита Київського, несправедливо освяченого, який православних збентежив, скинути, самому ж зійти на престол. Тоді, радости духовної сповнившись, замислив собі дві речі разом сповнити: і від святителя благословення прийняти, і в обителі святій Печерській поклонитися Пресвятій Богородиці і преподобним отцям. З тої причини прийшов знову до града Києва і чекав приходу митрополита, який вийшов уже з царствуючого града, щоб точно його побачити. Живучи ж у Печерському святому монастирі, велику любов мав до Пресвятої Богородиці і до преподобних отців, і не через багато часу найшла на нього хвороба велика, яка передувала чесній перед Господом смерті цього преподобного. Тоді розповів братам дивне видіння, що перед трьома днями, коли розхворівся, бачив. "Коли я прийшов, — казав, — після утрені в келію, треба було трохи відпочити, зразу в легку дрімоту був зведений і ось опинився в церкві цій святій Печерській на місці Миколи Святоші. І молився багато зі сльозами до Пресвятої Богородиці, щоби бачити доброго будівничого, який і по смерті дбав про примноження чеснот в обителі своїй, — преподобного Теодосія. Тоді, коли зібралося в церкві братів багато, один з них підійшов до мене і сказав: "Чи хочеш бачити преподобного отця нашого Теодосія?" Я ж відповів: "Так, хочу, якщо це можливо, покажи мені його". Він же, взявши мене, ввів у вівтар і там показав мені святого Теодосія. Я ж, його бачивши, з радости прибіг, впав у ноги йому і поклонився до лиця землі. Він же, поставивши мене, благословив і сказав: "Добре прийшов, брате і сину Нифонте, відтепер будеш зі мною нерозлучно". Тримав же в руці згорток, коли ж я його попросив, віддав мені. Я ж, розгорнувши, прочитав, і було написано на початку так: "Це я і діти, яких дав мені Бог". "Коли це видіння було, я, — сказав блаженний Нифонт, — зразу отямився і нині знаю, що ця хвороба — відвідання мені від Бога". І так, похворівши тринадцять днів, усоп з миром у Господі місяця квітня у 20-ий день, у Світлий тиждень, в суботу. І покладено було тіло його чесно в печері преподобного Теодосія, духом же з тим же дароіменним преподобним стоїть перед престолом Владики Христа, де ж нерозлучно насолоджуються невимовних небесних красот, і про нас, дітей своїх, хай помоляться і прославляться разом, говорячи: "Ось ми і діти, яких нам дав Бог". Йому ж у Тройці нероздільній, славленому з Отцем, разом і Сином, і Святим Духом, належить всіляка слава, честь і поклоніння нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.
Місяця квітня на 9-й день
Страждання святого мученика Євтихія
Святий мученик Євтихій, у КесаріїКападокійській народжений і вихований, походив із чесного патриціянського роду, проводив непорочно у цноті християнській роки юности своєї, сивину маючи розуму і вік старости — життя чисте. Поєднався законним шлюбом із жінкою за царювання богопротивногоЮліяна Відступника, і ще не розійшовся шлюбний бенкет, як показав за Христом, Богом своїм, велику ревність і любов. Було-бо в граді тому капище нечистого ідола, його ж називали Тихис, тобто "доля, чи фортуна". Капище те відомим було, у ньому ж цар Юліян щодня приносив свої нечисті жертви, якщо був у Кесарії. Коли відбувався шлюб Євтихія, трапилося тоді й празнику нечестивому ідольському бути. І бачив Євтихій святий еллінів (їх же небагато вже в Кесарії було), які йшли з приношенням жертви до свого капища. Розпалився ревністю до Господа і, взявши зі собою багато християн, пішов і розбив ідолів та храм ідольський зруйнував до основ. Зразу ж про те сповіщено було цареві Юліяну, а святий Євтихій, бачивши, що має бути йому за те страждання, маєтки свої тим часом роздав убогим і приготувався до мученицького подвигу, у пості і молитвах перебуваючи. Цар же Юліян, коли почув про те, що сталося в КесаріїКападокійській зруйнування богів його храму, сповнився люті великої, гнівався не лише на Євтихія, а й на цілий град, і зразу звелів усіх чесних громадян схопити, з них же деяких смертю скарав, а инших у вигнання послав і маєтки їхні розграбував. Ще ж і у всіх церков кесарійських маєтки позабирав і клириків у воїнський чин записувати і в полки насилу вести звелів. У града ж забрав чесне ім'я Кесарія, яким же за царювання Клавдія його було вшановано. І звелів попереднім ім'ям називати його — Маза, так-бо раніше називався. І між селами його записав, викресливши з числа шанованих градів, і данину велику на тамтешніх мешканців, християн вірних, наклав. І зруйноване капище з великими погрозами звелів християнам відбудовувати. Клявся, що не зупиниться у кривді града ані не допустить, аби галилейці (так християн називав) голови свої на плечах носили, якщо не зведуть знову зруйнованого богам еллінським храму (і прийшло б до здійснення те діло, якби швидка загибель не наздогнала царя-богоненависника). А Євтихія святого, як найпершого винуватця руйнування того, мучити і до ідольської жертви примушувати звелів. Тримали святого в кайданах і на допит часто виводили, і мучили, і до ідолослужіння примушували. Пробачити йому те дерзновення, що зруйнував храм, могли за умови, якщо поклониться ідолам. Проте Христовий воїн ніяк не корився, але мужньо стояв в ісповіданніімени Христового. Повісили його на катівському дереві і гребенями залізними обдирали його до нутрощів, але укріплював його ангел, що явився йому в муках. Тоді після довгих і важких мук мечем у голову страчений був, і видно було чудо: замість крови молоко з водою витекло з рани. І взяли вірні святе його тіло, чесно поховали. Бідував же град від гніву катового, а найбільше тоді, коли на персів через Кападокійський край ішов, до Кесарії наближався і нахвалявся зруйнувати град до решти. Вийшов же йому назустріч святий Василій Великий, віддаючи честь яко цареві й приносячи на благословення три хліби ячмінні, які сам їв. Цар звелів зброєносцям своїм хліби ті взяти, а святому Василієві дати сіна жменю з наругою, кажучи: "Ти дав нам ячмінь — їжу худоби, тому сам прийми від нас сіно". Відповів святий Василій: "Ми, о царю, принесли тобі те, що самі їмо. Ти ж дав нам їжу худоби — справді насміхаєшся, бо не можеш сіна того владою своєю перетворити на хліб і їжу, природну для людини". Розгнівався ж Юліян, сказав до святого: "Знай добре, що тим сіном буду тебе годувати, коли повернуся сюди з Персії. Зруйную-бо і знищу град цей до основ і ралом те місце зорю, щоб краще жито, ніж людей, родило. Не утаїлося від мене, що, твоєї ради послухавши, народ насмілився образ і храм Фортуни зруйнувати". Це з гнівом сказавши, цар пішов у путь свою і загинув там скоро — вбив його святий великомученик Меркурій, як же про те в житії святого Василія Великого написано. Після убивства Юліяна народ кесарійський збудував церкву прекрасну над гробом святого мученика Євтихія, і струмені зцілення виточили святі його мощі на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.