Годиться ж тут і Матеєве почасти згадати блаженне життя. Мав же той преподобний отець подвиг великий: кожної ночі змовлював цілий Псалтир з молитвами. А коли була потреба заснути, то не спочивав на ребрах, але сидячи трохи сну приймав. Настільки ж велике мужа того було розчулення, що, коли псалми співав і молився чи безкровну божественну здійснював жертву, безперестанно сльози з очей його текли, і кожен, дивлячись на нього, велику здобував користь. Тільки одяг волосяний гострий завжди носив і виснажив плоть свою умертвленням й повстримністю безмірною. Була ж у нього особлива любов і ревність до святого євангелиста Йоана Богослова, улюбленого Христового учня. Коли надходила його річна пам'ять і празник, починаючи Божественну Літургію, одному зі співслужителів, що стояв біля нього, казав: «О, хто б достойний був нині в Ефесі бути і святого апостола Йоана бачити!» Те сказавши, потоки слізні з очей випустив і з серця зітхнув. І була річ чудесна: побачив святого Йоана Богослова, який у вівтарі при божественній трапезі стояв. Не лише він те бачив, а й инші два співслужителі. І стояв святий Йоан, бачили вони його від початку Божественної Літургії аж до відпусту. Від того блаженний Матей настільки насолодився серцем і радісного сповнився розчулення, що до трьох днів не міг куштувати їжі. До того преподобного Матея привели одного чоловіка, усім тілом розслабленого. Над ним змилосердившись, мантію із себе зняв, поклав на плечі йому — і зразу чоловік той став здоровим. Инший прийшов, що мав від дії диявольської лице спотворене, і коли торкнувся преподобний рукою своєю лиця того, роблячи на ньому хресне знамення, зразу лице на попередній свій чин влаштувалося. Старенька одна, яку дух нечистий мучив, прийшовши до святого, молитвами його звільнилася від катування бісівського. Також й инша жінка, черниця, яка подібно страждала від нечистого духа, зцілена була отця святого молитвами.
Це мовилося про преподобного Матея, угодника Божого, який мав дар зцілення від Бога, але, за незбагненними присудами Божими, насильницькою у воді помер смертю. Коли він плив у кораблі до Царгорода, потонув корабель у морі, і всі, що в ньому були, втопилися, і втратив Егінський острів чесні преподобного отця мощі, з них же хворі могли приймати зцілення. Після нього настав инший пресвітер й ігумен, євнух природою, на ім'я Ігнатій, він життям богоугодним й обдаруванням, від Бога даним, подібний був на Матея преподобного і свято прожив, помер добре, а гріб його проганяв бісів і хвороби зцілював. Але знову до повісті про преподобну Атанасію повернімося.
Та блаженна жінка, маючи великі, як же ми казали, смирення й покору, завжди до Бога молилася і часто на небо поглядала, жаху сповнялася і подиву, хмару-бо світлу, яка сонячне проміння випускала, бачила і посеред хмари мужа одного благоліпного, що красою великою світився. Те часто бачила і тому мужеві дивувалася, говорила собі: «І хто мужа того настільки прикрасив? Яка чеснота його настільки світлим і благоліпним зробила?» Коли таке собі думала, здавалося, чує голос, який до неї промовляв: «Мужа, якому дивуєшся, смирення і покора так прикрасили. Хай буде відомо, що й ти так само просвітишся за смирення і покору».
Щодня те бачивши, блаженна тими двома чеснотами, смиренням і покорою, настільки себе прикрасила, як ніхто инший. Гніву й величі в ній навіть сліду не було. А те, що й на инших чеснот висоту зійшла, очевидно є з того, що небесні видіння чистим оком серця бачити могла. Ще ж і чудотворенням Бог прикрасив її. Одного разу, коли сиділа вона в богомисленні, прийшов один чоловік, який на очі був вельми хворий, і просив її, щоб помолилася за нього до Бога. Вона ж зі смиренням, і наче його втішаючи, сказала: «І я терплю таку хворобу очей, терпи, і Бог тобі поможе». Він же не хотів піти, але з вірою про зцілення просив. Блаженна ж руку свою на очі йому поклала, сказала: «Господь наш Ісус Христос, який зцілив сліпого від народження, хай дасть тобі, брате, повне зцілення». І зразу чоловік той цілком здоровий очима став. Розійшлася про неї слава по цілому краї тому, і приймали люди здоров'я через її, приємні Богові, молитви. Збудувала ж преподобна при церкві святого Стефана инші три церкви: одну в ім'я Пречистої Діви Богородиці, другу — святого Йоана Предтечі, а третю — єрарха Миколая святого. Більше від инших церков прикрасила Богородичну церкву, все-бо потрібне для будівництва і прикраси мала від христолюбців, які були до неї сердечними. Але тому, що люди її славили й шанували і надокучали їй ті, що приходили, через те дуже сумувала й думала, де б утаїтися. Тому, взявши зі собою дві сестри, Марину і Євпраксію, втекла потай до Константинограда і там в одному монастирі жіночому перебувала сім літ. Тужила за любою своєю церквою Богородичною, яку у своєму монастирі збудувала, і багато разів зі сльозами говорила: «Людським надокучанням і марним пошанування вигнана я з церкви Владичиці моєї — Пречистої Діви Богородиці, від слави суєтної втікаючи, гарний дім Богородичний покинула й сиджу тут подорожня». Не втаїлася, там живучи, преподобна: Бог прославляє рабу свою — почала виганяти бісів і зцілювати хвороби. І довідалися про неї сестри її, що в монастирі були Егійському. І прийшли до неї, просили її піти з ними до монастиря свого. Ще ж і видіння божественне переконало її повернутися до себе. І сказала любим своїм сестрам Марині і Євпраксії: «Час повертатися нам на своє місце, бачила-бо я у видінні церкву Пречистої Богоматері відчинену, і веліла нам, щоб увійшли ми в неї». І, підвівшись, пішла з сестрами із Царгорода, і досягла Егіни-острова й монастиря свого, де небагато днів прожила, розхворілася важко і швидше ніж за дванадцять днів довідалася про свою кончину. Бачила-бо двох мужів у білих ризах, які прийшли до неї, якусь хартію написану подавали і говорили: «Ось свобода твоя, візьми її і возвеселися». Після видіння такого отямившись, пізнала близький відхід свій і перебувала дванадцять днів у неперервному богомисленні й молитві, не куштувала в ті дні їжі зовсім ані пиття, а сестрам, що сиділи коло неї, нічого більше не говорила, лише: «Співайте, сестри, співайте і хваліть Бога весь час, щоб милостивий був до гріхів наших». Коли настав дванадцятий день, сказала до них преподобна: «Поможіть мені, знеможеній, і йдіть до церкви, закінчіть Псалтир, не можу-бо вже я докінчити, зовсім виснажилася сила моя». Вони ж, плачучи, казали: «До котрого Псалма ти дочитала? Звідки маємо починати, щоб закінчити?» Вона ж тихо відповіла: «Дев'яностий псалом в устах маю і вже більше не можу». Пішли сестри до церкви, инші псалми докінчили. Тоді вийшли, впали лицем перед одром її і плач великий вчинили, останньої просячи від неї молитви. Вона ж за всіх помолилася, Марину і Євпраксію чесними своїми обняла руками, кажучи: «Сестри мої любі, ось у цей день розлучаємося, але в майбутньому віці знову Бог з'єднає нас, хай дасть же вам Господь мир любови й однодумства і всіма благами своїми хай наповнить вас». Коли те й инше говорила вона, просвітилося лице її, наче світло, і всі, що прийшли до неї, жаху й подиву сповнилися. Наблизився ж день, в який Успення Пречистої Діви Богородиці святкуємо, і сказала блаженна до сестер: «Вважайте, аби не забули чогось з того, що належить до празника, щоб і церковний спів стрійним був, й убогим, сиротам і вдовам гостину посильну зробіть. Після Божественної Літургії віддайте землі убоге моє тіло». Те сказавши і вищезгаданих двох сестер обнявши, спочила в Господі, наче звичайним сном заснувши, як жива, лише очі заплющила й уста замкнула, і не треба було їй в тому звичного при вмиранні прислуження. Сестри ж припадали до святого її тіла, плакали над сирітством своїм. «Куди, — казали, — ти пішла нині, о свята мати наша, безсмертю тезоіменна? Чи так покинула нас, осиротілих, пішовши з очей наших? Де після цього ангеловидне лице твоє побачимо? Де почуємо голос твій, який звеселяє серця наші і на добрі діла повчає? Погасла доброї надії нашої свіча, ти нині спіши, ми ж з туги за тобою помираємо, не будемо більше мати тебе з нами у співі, читанні, молитві, бесіді ж і роботі, вибрав тебе Господь і взяв у безсмертну вічну обитель». Так і подібно над нею досить поплакавши, спорядили святе її тіло.