Померла преподобна Атанасія в чотирнадцятий день місяця серпня, у навечір'я празника Успення Пресвятої Богородиці. На саме ж свято, після Божественної Служби, чесно була похована, з невтішним сестер риданням. Ігуменя, що по ній настала, день і ніч не відходила від гробу, плачучи. І явилася їй у видінні сонному свята Атанасія, кажучи до неї: «Точно знай, що після закінчення сорока днів від успення мого прийму приготоване мені від Бога». Ігуменя ж, збудившись, не розуміла, що те видіння і слова преподобної знаменують. Коли ж надійшов сороковий день, забули сестри (як часто буває) зробити звичне поминання, думаючи, що ще через два дні сороковий день буде. І в той вечір знову свята явилася ігумені, кажучи: «Чому занедбали сороковий день мій і не готуєтеся до поминання, ні до подавання убогим, ні до прийняття гостей?» І, збудившись зо сну, ігуменя перерахувала дні уважно й пізнала, що то був вечір сорокового дня, в який же панахиду співати годилося. Коли ж зранку творилося поминання і Божественна правилася Служба, дві черниці, начальниці ликів церковних, їм духовні очі Бог відкрив, бачили дивне в церкві видіння: якісь два мужі, образом вельми чесні, в ризи пресвітлі одягнені, до церкви прийшли, ведучи між собою преподобну Атанасію. Її поставили перед святим вівтарем, у порфиру царську, камінням коштовним і дорогоцінними маргаритами прикрашену, одягнули її і вінець царський, що мав хрест спереду і ззаду, поклали їй на голову, і жезл золотий, також дорогоцінним камінням прикрашений, дали у правицю їй і, взявши її попід руки, у святий вівтар через царські ворота ввели. Написано ще про неї в Пролозі, що, відходячи до Господа, заповідала сестрам, аби до сорока днів трапезу для убогих ставили. Вони ж до дев'ятин перестали. І явилася їм свята з двома ангелами, кажучи: «Чому переступили заповідь мою? Хай відомо вам буде, що творена за душу до сорока днів милостиня, і голодних годування, і єрейські молитви умилостивлюють Бога. Хоч і грішні будуть померлих душі, то відпущення гріхів своїх від Господа приймуть. Якщо ж праведні, то ті, що роблять їм поминання, збагатяться всілякого добра сповненням». Це мовивши, свята застромила в землю палицю свою і стала невидима. Зранку ж встали сестри, бачили палицю її розквітлу — і прославили Бога, всіх Творця. Про це розповідає Пролог.