Минуло п'ять днів, поведені були святі із темниці на місце, що називалося Рай, де був храм бога Вогню, якого нечестиві перси пошановують, там князь волхвів сів на судищі і рече до святих: "Скажіте мені швидко, чи ще пробудете у безум'ї вашому, чи, змінившись на ліпше, з нами єдині будете?" Відповіли святі: "Хай звісно тобі буде, судде, що яку від початку думку мали, в тій до кінця пробудемо: ні погрозами, ані муками, ані дарами, ані іншим якимсь чином не змінимо доброго нашого ісповідання: єдиного Бога, всіх Господа, знаємо та ісповідуємо і Йому одному віруємо та поклоняємося . Це почувши, волхв тоді інше винайшов мучення і повелів прив'язати їх шнурами під руки, також стегна та голінки і, вклавши у шнури палиці, крутити, і так тими шнурами згнітити їх. Коли це чинили, було люте святим мучення та біль, бо ламались у них кістки так, що і тим, котрі віддалік стояли, чутно було, як вони ламаються. Мучителі ж казали до них: "Не противтеся волі царській". Вони ж відповідали: "Кожен, хто творить волю беззаконного царя вашого, є Богові супротивний". І мучені були так святі від третьої години до шостої. Відтак знову в темницю мучитель їх повелів повести, але не могли святі іти власними ногами, отож, як тягар, несені були і кинуті туди ж, де були й раніше.
Наказав мучитель сторожі, щоб не давали нікому приходити до них, і коли б хто хотів подати їм їжі, чи питва, чи одіж, того хай, зловивши, вбивають. І пробули Христові страждальці у тій темниці три роки у великій нужді, знемагаючи від голоду та холоду і від загнилих ран безмірний біль терплячи, що й сама сторожа, яка бачила таку їхню нужду, зворушувалась і не раз сльозила, але боялася чинити якусь відраду, маючи тверду від князя заборону; таємно тільки котрийсь із них чи з інших, що там були, в'язнів, подавали їм часом шматка хліба чи трохи води — так терпіли заради любові Христової.
Коли ж минуло три літа, прийшов туди Саворій, цар перський, прибув із ним і найперший князь над усіма, що є в Персиді, волхвами, ім'я йому Ардасабор. Той довідався про святих мучеників Акепсима, Йосипа та Аїтала, що були в темниці, і повелів привести їх перед себе. І коли вийшли святі із темниці, то виглядали, як тростина, що вітром хитається, — так знемогли голодом та й спрагою були заморені, зсохлися, ніби сіно, і падали від вітру; йти самі не могли. Доведені були до Ардасабора-князя, і була то дивна картина: виглядали на позір як видіння мерців, що в гробі лежали: очі глибоко позападали — кістки тільки, в шкіру зодягнені. Побачив їх князь і мовить: "Чи ж християни ви є?" Вони відповіли: "Так є, християни ми, єдиному живому Богові віруємо і Йому поклоняємося". Князь же рече: "Бачите, яку вам біду принесла віра ваша, яке ущемлення та скорботу, бо від численних мук та довгого ув'язнення втратили образа живої людини й учинилися ніби мерці, котрі лежать у гробі. Раджу-бо вам поклонитися пресвітлому Сонцю, коли ж не послухаєте мене, то лютою смертю маєте померти". Святі ж єдиними вустами відреклися їхнього нечестя та ісповідували істинного Бога, Який не тільки сонце, але й усе живе сотворив, і виявили себе готовими на смерть за Творця усіх. По довгій суперечці, коли не зміг їх князь схилити до своєї волі, повелів спершу Акепсима по хребті та череві ремінням сирим бити, і битий був від тридцяти воїнів, а суддя при цьому волав: "Повинися повелінню царевому і живий будеш!" Святий же, наскільки міг, відповів: "Волю Господа мого всією міцністю, яку від Нього прийняв, намагаюся здійснювати". Тоді, знемігши, замовк. По тому відсікли святу його голову, і сповнилося пророцтво богонатхненного того хлопця, котрий колись, цілуючи його в голову, сказав: "Блаженна є голова оця, що за Христа прийме мучення!" Тіло його відволокли на вулицю й кинули на з'їжу псам, а сторожа здалеку наглядала, щоб не вкрали його християни. Та через три дні, коли сторожа кудись відійшла, викрали християни той многоцінний скарб і поховали чесно.