У той-таки день пам'ять святого мученика Ази, який постраждав в Ісаврії за царя Диоклитіяна від єпарха Аквилина, і з ним сто і п'ятдесят воїнів. І жінки єпархової із дочкою, які в Христа повірили й мечем були посічені.
І святого мученика Іліодора, який численні муки перетерпів у царство Авреліянове від єпарха Аєтія у місті Магиді Памфилійському, і помер од меча.
І святого мученика Романа, який звершив своє страждання за Христа від меча в царство Максиміянове, а після усічення був кинутий у море.
Місяця листопада в 20-ий день
Пам'ять преподобного отця нашого Григорія Декаполіта
У землі Ісаврійській є місто, назване Декаполь, у ньому народився цей блаженний Григорій від християнських батьків — Сергія та Марти. Восьмирічним віддали його книжному навчанню, і добре вивчив Божественне Писання, ходячи дбало на моління до церков. Коли ж досяг дорослого віку, захотіли батьки його з'єднати у шлюбі; він же потай утік, став іноком і добре чинив подвига постом та повстримністю, молитвами та всеношними стояннями, обкладаючи себе всілякими трудами жорстокого життя. І був багатьох бісівських підступів переможцем та й чудотворцем значним. Постала в той час іконоборча єресь, тож переходив блаженний із місця на місце і відвідував святих мучеників та ісповідників, яких тримали в ув'язненнях і темницях за поклоніння іконам, і від бесід із ними діставав собі користь. По тому в Азію зайшов, тоді до Візантії дістався, викриваючи єресь і проповідуючи благочестя та бажаючи за істину страждати й бути серед святих сповідників. Звідтіля до Риму відплив, де чеснотливим своїм життям та чудотворенням багатьох здивував, і знову до Візантії повернувся. Відтак перенісся до Олімпійської гори — мандрував-бо все своє життя, не маючи місця постійного пробуття, але шукаючи майбутнього; Господа свого наслідуючи, чужинцем на землі був, не маючи де й голови прихилити. А що Його наслідував, відтак і благодаті великої сподобився: якось — бо в порожній і темній печері, де мешкав якийсь час, божественне світло з висоти осяяло його, як колись святого апостола Павла, і невимовної втіхи духовної наповнило його. Через велику чистоту свого життя був співбесідником ангелам. Якось уночі явився йому ангел Господній, полум'яного меча вклав у руки його, щоб ним посікав бісівську силу, єретичні мудрування від Церкви, а пристрасті гріховні щоб від серця відсікав. Чув якось преподобний у богорозмислах своїх і співи святих ангелів. Настільки улюблений Богові був та ангелам Його, що коли був іще в підвладному смерті тілі, сподобився вже відчути безсмертних божественних небесних утіх та духовних співів, яких вухо не чуло, і всолоджувався невимовно. Поживши якийсь час на Олімпійській горі, де трапилося йому вельми розболітися, оздоровів, зійшов з гори і в Солунь дістався, а звідтіля знову до Візантії повернувся і святого Симеона-ісповідника, який був зачинений у темниці заради святих ікон, знайшов і бесідував з ним достатньо. Відтак дійшов і до блаженної кончини своєї і, багато помолившись, віддав духа свого Господу, і так після багатотрудних мандрів земних знайшовсь у небесному вічному спокої поміж святих ангелів, яких ще у тимчасовому житті був достойний бачити і чути. Тепер же, світліше на них позираючи, з ними й поселений, і разом трисвятими піснями славлять Бога, єдиного в Тройці навіки.
У той-таки день пам'ять святого отця нашого Прокла, патріярха Царгородського
Святий Прокл був учнем святого Івана Золотоустого, він сподобився бачити святого апостола Павла, який щось говорив на вухо святому Золотоустому. Коли один сановитий у Царгороді муж був од заздросників оклепаний перед царем Аркадієм і прогнаний із палацу та й скинутий був зі свого сану, хотів шукати помочі від святого Івана й молив його через якогось посередника, щоб повелів йому прийти до себе вночі: боявся-бо йти вдень до святого, щоб хтось із ворогів не побачив і більше не наклепав цареві. Тоді святий Золотоустий покликав цього блаженного Прокла, який служив йому, мужа благочестивого й прикрашеного всіма добрими ділами, і повелів йому нагадати вночі про того мужа й привести його до себе — таке було у Прокла послушання, щоб нагадував йому про тих, котрі приходять, і вводив перед нього.