Коли ж царював благочестивий цар Теодосій, прийшов до нього святий Амфилохій, молячи, щоб повелів прогнати з кожного міста собориська аріянські. Цар же не хотів того чинити, аби не явитися гнобителем люду, і зневажив прохання святого — він же тоді відійшов мовчки. За кілька днів знову зайшов у царську палату і, як премудрий, учинив річ, достойну пам'яті: поклонився цареві, який сидів на престолі, воздаючи йому належну честь, і привітав його солодкими словами, а сина його Аркадія, щойно на царство виведеного і який сидів близько батька, зневажив і належної йому не віддав честі. Розгнівався вельми цар і, не змігши витерпіти синового безчестя, повелів вигнати з докуками блаженного Амфилохія із палати. Святий же Амфилохій рече цареві: "Як не терпиш синового безчестя і гніваєшся на мене, так і Бог Отець не терпить безчестя Сина Свого, відвертається й ненавидить тих, що гудять Його, і гнівається на тих, що прихиляються до проклятої єресі". Тоді зрозумів цар, через віщо святий Амфилохій не віддав честі його синові, — щоб показати такою притчею, що Богу Синові рівна з Отцем честь належить. Здивувався премудрості його діла та премудрим словам, тож, уставши з престолу свого, поклонився йому та й попросив прощення. Тоді розіслав писання свої по всьому царству, щоб аріяни були прогнані примусом та забороною з усіх міст. Так святий Амфилохій очистив од єретиків Христову Церкву. Численні ж "Слова" про православну віру учинив і книги написав, досяг глибокої старості і з миром почив у Господі.
У той-таки день житіє святого отця нашого Григорія, єпископа Акрагантійського
У Сицилійській країні є село, що зветься Преторія, поблизу міста Акрагантійського. В тому селі народився святий Григорій у правовірних та добродійних батьків. Батько його був Харитон, а мати Теодотія. Були ж милостиві вельми до вбогих, мали велике багатство, з якого значне добродіяння всім творили. Коли ж хрестили дитя те Григорієм, прийняв його від купелі блаженний Патаміон, єпископ Акрагантійської Церкви. На восьме літо віку свого хлопець був відданий у науку книг одному вправному учителеві, на ім'я Даміян, і за два роки добре навчився всілякі книги читати, і писати, й пісні церковні співати. На дванадцяте літо поставлений був клириком од блаженного Патаміона, єпископа, і вручений архидияконові Донату, що наставив його на подвиги духовні й на чеснотливе життя. І вправлявся хлопець у молитві та читанні постійному, день-бо й ніч сидячи над книгами, читаючи Божественне Писання і житія святих отців, і розпалювався сердцем до наслідування їх, бажаючи слідувати стопами їхніми.
Коли виповнилося йому двадцять і два літа, захотів іти до Єрусалима поклонитися святим місцям, тож молився старанно Богові, щоб добре управив шлях йому. Якось, коли спав він уночі в архидияконовому домі, поблизу його ложа покликав хтось, кажучи: "Григорію!" Він же мовить: "Це я!" І став перед архидияконом, кажучи: "Пощо мене кликав, пане?" Той же сказав: "Не кликав я тебе, дитино!" І пішов Григорій знову лягти та й заснув. І знову вдруге покликав його якийсь голос, кажучи: "Григорію!" Він знову побіг, став перед архи дияконом і каже йому: "Це я, пане, чому кликав мене?" Той же рече: "Не кликав тебе, дитино!" Трепетний став архидиякон, збагнувши, що якийсь Божественний поклик іде до Григорія. Тож сказав йому: "Коли тебе, дитино, ще раз покличе той-таки голос, відповідай йому: "Що, Господи, що велиш Своєму рабу?" Пішов Григорій, знову ліг на своїй постелі, і знову втретє прийшов голос: "Григорію!" (А це ангел Господній взивав до нього.) Григорій же відповів, як навчений був, і рече йому ангел: "Почута молитва твоя, іди ж бо на морського берега і знайдеш, що тебе мають узяти до святих місць". Григорій же тоді встав і, нікому про себе нічого не сказавш, побіг вельми рано до міста, прийшов до берега, знайшов корабля та й запитав корабельників, куди пливуть. Ті ж відповіли, що до Картагени. І впросив їх, щоб узяли його з собою. Вони ж бо ввели його до корабля й попливли щасливо, а за три дні досягли Картагени, де Григорій пробував кілька днів, чесно входячи до церкви святого мученика Юліяна.
Якось сидів він у церкві і вправлявся у читанні, ввійшли тоді три чесні чорноризці, на вигляд боголіпні, і молилися. Скінчивши молитву, один із них сів, а двоє стояли. Григорій же, побачивши їх, поклонився їм. Чорноризець же, котрий сидів, глянувши на Григорія, рече: "Що тут робиш, рабе Божий Григорію, що обрав "найкращу частку", яка, за словом Божим, "не відбереться від тебе"?" Він же, почувши, що до нього на ім'я звертаються, жахнувся і, поклонившись до землі старцеві, мовив: "Прости мені, отче, і молися за мене, грішного та пригніченого". Сказав йому старець: "О, коли б я мав твої гріхи, дитино!" Відтак мовив: "Знай, дитино, що милосердний Бог відкрив нам усе щодо тебе, радуйся, отож, що послав нас узяти тебе й довести у святі місця, як це бажаєш, бо ми туди йдемо". Григорій же зворушено сказав: "Благословенний Бог, що влаштовує все у користь нашу!" — і, вставши, пішов у мовчанні.