Мав-бо преподобний і прозорливості дар: прорік смерть Никифора-царя, яка невдовзі мала статися, що і збулося: від болгар-бо на війні поранений бувши, помер. Також і сина його Ставрикія, що почав після нього царювати, предрік швидкий кінець. Коли ж пробував на горі Прусентійській, що прилягала до високої гори Олімпу, був там один інок, на ймення Гурій, життям лицемір, котрий шукав слави людської і від усіх славлений був як великий подвижник; той, побачивши себе, що далеко відстоїть від істинного чеснотливого подвижника святого Йоаникія, піднявся на заздрість і хотів його згладити із землі: приготувавши смертну труту і прийшовши до нього, як Юда, з лестощами, дав йому труту оту в питті. Преподобний же, незлобний бувши, гадав, що дружню любов Гурій йому з'являє (не знав-бо його улесливості та заздрості), і, нічого не відаючи, випив смертоносну труту, відтак упав у вельми люту хворобу і до смерті наблизився. Бог же не полишив угодника свого, щоб помер такою дочасною смертю, але послав йому в поміч мученика свого, святого Євстатія; той, явившись йому у видінні, зцілив його від хвороби і попереднє йому здоров'я дарував, — за те подячний був преподобний Йоаникій, збудував там церкву в ім'я святого великомученика Євстатія і монастиря при ній улаштував.
Якось уночі видіння бачив, не уві сні, а наяву, стояв-бо й молився, а видіння було таке: від східнього краю гори тієї явилося джерело, щедро воду виточуючи. Навколо ж джерела того стояло безліч овець, які пили воду, що текла із джерела, і дивувався святий баченому; знав-бо, що не було там джерела й ані вівці в тій пустелі не було. Назавтра пішов на те місце і не знайшов нічого: ні овець, ані джерела, а лише гарне місце й до життя добропригідне. Довідався від старих, що на тому місці була колись церква Пресвятої Богородиці, і витлумачив видіння своє, кажучи: "Джерело води, котре щедро виточує, є благодать Богородиці, що на тому місці має бути, вівці — то люди, котрі причащаються благодаті Пресвятої Богородиці. І приклав щире дбання, аби знову на тому місці збудовано було церкву на ім'я Пресвятої Богородиці, що і здійснив незабаром: чудову церкву створив і монастиря влаштував та й зібрав багато братії за Божою поміччю та сприянням преблагословенної Діви Марії Богородиці. Коли ж будовано було церкву, трудився і сам преподобний Йоаникій, носячи каміння і допомагаючи будівничим. Якось, коли простяг руку взяти із землі каміння, вилізла єхидна із-під каменя і, сікнувши в руку його, повисла. Він же, як другий Павло, струсив єхидну від руки і зовсім не постраждав.
У молитвах же своїх старанних був такий преподобний Йоаникій, що не тільки духом, але і плоттю вгору вивищувався і далеко від землі відстояв. Якось учень і наслідувач життя його блаженний Євстратій, коли преподобний пішов сам до церкви помолитися, рушив таємно за ним слідом і заховався в одному церковному кутку, старанно до моління його приглядаючись. І побачив, що він підняв руки д'горі й високо від землі піднявся і, в повітрі стоючи, молився. Це побачивши, Євстратій жахнувся. Після ж молитви знову на землі став і, відчувши, що Євстратій коло нього був, образився, кажучи: "Писано є: "Не поселиться в тобі лукавий", ти ж дерзнув був лукавством підкрастися на грішну мою молитву". І заборонив йому оповідати те будь-кому.