У той час помер єпископ Акрагантійський Теодор, котрий був після блаженного Патаміона, й учинилась велика незгода й крамола в людях того міста: одні-бо на єпископство вибирали пресвітера Савина, інші — Крискентія, а ще інші — Євпла, що був тоді архидияконом, інші ж на волю Господню покладалися, кажучи: "Кого Бог зволить, той буде нам єпископом". На це всі церковні старійшини, і міські князі, і громадяни, зібравшись, прийшли в Рим до папи (був-бо серед них і Харитон, батько Григорієвий) і стали перед папою трьома гуртами: одні — за Савином, другі — за Крискентом, а треті — за Євплом та Харитоном; одні-бо того, інші другого у папи просили. Архидиякон же Євпл із Харитоном та іншими говорили папі: "Кого Бог відкриє твоїй святині, того нам єпископом постав". Папа ж, бачачи поміж них незгоду і великі свари, повелів їм піти від лиця його. Мав він щодо цього печаль, і явилися йому вночі два чесні мужі в апостольському одязі та й сказали: "Чого сумуєш на незгоду людей акрагантійських? Адже приведені ними недостойні є єпископського сану. Перебуває ж у цьому місті чужинець, на ім'я Григорій, що раніше жив у монастирі святого Сави, тепер же, почувши про прибуття акрагантійських громадян, утік із того монастиря й ховається у монастирі святого Меркурія; того-бо заклич і постав єпископом Акрагану, потребує цього місто те, бо перебуває в чоловіці тім Дух Божий". Це сказавши, невидимі стали.
Прокинувся від видіння папа, закликав до себе церковних старійшин і авву Марка, котрий тоді випадково прибув до міста зі свого монастиря, й оповів їм про своє видіння. І тоді з іншими церковниками послав двох єпископів, щоб розшукали й привели Григорія із честю. Вони ж пішли до монастиря святого Сави і запитали: "Де є чужинець той, котрий тут мешкає?" Відповіли чорноризці: "Перед двома днями відійшов до монастиря святого Меркурія". Вони ж і туди пішли. Святий Григорій хотів вийти із того монстиря: побачив-бо здаля єпископів, що йшли, і пізнав їх, бо раніше бачив їх на соборі в Царгороді. Збагнувши духом, що по нього йдуть, побіг у загорожу і заховався в саду. Ввійшли єпископи до монастиря і запитали про Григорія. Іноки сказали: "Сьогодні був тут один чужинець, не знаємо, куди відійшов. Єпископи ж узяли ігумена і, тримаючи його твердо, сказали, що коли того чужого чоловіка не поставить перед ними, то численної кари винуватцем буде. Ігумен же молив попустити йому трохи, щоб пошукав його, і шукав старанно, знайшов же Григорія у саду, який ховався між зела, схопив його із гнівом та й докоряв йому, кажучи: "Звідкіля прийшов ти сюди, о чоловіче, і які є гріхи твої? І що учинив ти, аж такі мужі чесні шукають тебе? Навів ти біду на монастиря нашого, іди-бо й відповідай за гріхи свої!" Блаженний же Григорій не відповів йому жодним словом, але пішов мовчки, ведений. Коли є привели його перед єпископів, тоді впізнали його ті єпископи, бо бачили його на соборі, як від усіх отців був хвалений, а від царя пошанований.
Уставши, отож, поклонилися йому і люб'язно обійняли його. Він-бо впав у ноги їм, кажучи: "Простіть мені, отці святії, що грішний я є! Пощо шукаєте моєї простоти?" Вони ж підняли його від землі, поцілували й сказали: "Святіший отець папа до себе кличе тебе". Здивувався ігумен, бачачи, що єпископи так Григорія пошановують, а він його приймав за злодійника, і жахнувся. Взяли ж єпископи Григорія і чесно до папи повели.
Увійшов Григорій до папи й до землі поклонився. Рече папа: "Добре, що прийшов до нас, дитино Григорію, благословенний Бог явив нам тебе", — і, вставши, цілував його святим цілуванням. Відтак сказав: "Дитино Григорію, Господь наш Ісус Христос закликає тебе на єпископство Церкви Своєї, яка в Акрагані, щоб через тебе спаслися ті люди". Він же відповів: "Прости мені, владико, не є я достойний такого сану". Папа ж рече: "Не чини переслуху, дитино, але бійся Бога і згадай, що багато хто переслухом прогнівив Вишнього". Григорій же відповів: "Дай малий послаб рабу твоєму, отче найчесніший, щоб розмислив і дав відповідь твоїй святині". Папа ж доручив його до часу авві Марку. Побачив Григорій авву Марка, радий був і припав до ніг його зі слізьми, кажучи: "Дякую Богові, що сподобив у житті цьому побачити мені тебе, улюбленого мого вітця". Авва ж Марко пішов із ним у кімнату, і всю ніч без сну пробули, вправляючись у духовній бесіді.