Почав же святий Григорій пасти Церкву Божу, велику турботу про убогих маючи і болящих зцілюючи та проганяючи лукавих духів. Батько ж його Харитон не відступав од церкви, постом і молитвами день і ніч служачи Богу. Також і матір його Теодотія, всі піклування житейські відкинувши, дбала про спасіння своє і служила хворим та й тим, котрі бідують у вбогості, своїми руками живлячи їх та одягаючи. І так Григорій святий із батьками своїми прикрашав Христову Церкву, бувши всім зразком чеснотливого життя.
Минуло кілька років, і вийшов блаженний подивитися місто та й відвідати болящих та вбогих; і котрі із громадян мали недужих своїх, ті клали їх на дорозі, де добрий лікар святий Григорій хотів іти, — і на всілякі хвороби діставали цільбу доторком рук його. Була у пресвітера Савина дочка розслаблена, яка на ложі лежала і не мала зовсім моці тілесної, що й рухнутися од себе не могла, але інші її перевертали. Почула її матір, що єпископ мимо їхнього дому має йти, винесла дочку свою поза двір і поклала на дорозі. Коли ж наблизився Григорій, припала жінка до ніг блаженного, плачучи й кажучи: "Помилуй мене, рабе Божий, і змилосердься над дочкою моєю, бо розслаблена вона". Запитав її святий: "Чиє ти подружжя?" Вийшов Савин, пресвітер, і, поклонившись, каже: "Раба твоя, пане мій, дружина моя є". Запитав їх святий: "Чи давно так хворіє дочка ваша?"
Вони ж відповіли: "Дев'ять років, владико, відколи розслабилася". Святий же учинив молитву, ознаменував дівчину хресним знаменням та й сказав: "В ім'я Ісуса Христа, встань, дівице, і зведись на ноги свої!" І тоді встала дівиця здорова й подяку воздала зцілителю своєму. Люд же, ходячи услід його, дивувався від преславних чудес, які чинилися від нього.
По кількох літах диявол, який ненавидить добро, підняв бран на святого, бажаючи прогнати його із престолу через того пресвітера Савина, дочці якого святий дав зцілення, і через Крискентія. Ті обидва були в тому місті пресвітерами, і з них кожен єпископства собі бажав, і гнів мали поміж себе, а в ті дні здружилися і постали ворожнечею на святого Григорія. Тож, підняті дияволом, мовили поміж себе: "Доки повинуватися будемо цьому чоловіку, який є волхвом, котрий волхвуванням своїм чудеса чинить і дивує простих людей? Чи ж не знаємо, що утік звідсіля і пробув у якогось волхва, і від нього навчився чарівничого вміння? Тепер же прийшов і нітить людей, кажучи, що є він чоловік Божий, а є він бісу подібний: не їсть, не п'є, як біс", — такі огуди й брехні на праведного від заздрості говорили. Навернули до лихої своєї ради і декого із клириків та й громадян і клялися один одному не спочити, доки не проженуть із міста Григорія. А замість нього хотіли поставити якогось Єлевсія-єретика, котрий відпав од пресвітерства і від собору, що був у Лаодикії, проклятого, що прийшов тоді таємно до Акрагану і ховався в одного громадянина Теодора, — святий Григорій не знав про нього. Бачив же святий Григорій того Єлевсія раніше на Сході і змагався з ним щодо воплочення Христового і здолав його у диспуті. Той же по тому проздовж трьох місяців ховався в Акрагантійському місті і підняв на заздрість та гнів тих пресвітерів і деяких інших злобних людей супроти святого Григорія. Порадилися вороги й найняли одну жінку юну, лицем красну, норовом же безсоромну й перелюбну, на ймення Євдокія, щоб сказала в лице єпископові перед усім народом, що той із нею бував. Вона ж спершу не хотіла того учиняти, кажучи: "Не поймуть мені віри громадяни, всі-бо його мають за ангела Божого, й боюся наговорювати на нього, щоб не побили мене камінням люди". Вони ж обіцяли зберегти її без ушкоди і множеством золота переконали її зволити на лукаву їхню раду й шукали догідного часу, щоб навести на нього напасть та безчестя.
Однієї ночі був святий Григорій у церкві на опівнічному співі, відтак Савин та Крискентій узяли найняту любодійницю Євдокію та й повели таємно до єпископового двору. Знайшли сторожа, котрий стеріг двері, і, давши йому достатньо золота, переконали його мовчати, а перелюбницю ввели у ложницю святого і, там зачинивши, відійшли. Єпископ же нічого не відав і загаявся в церкві до відпусту утрені. Коли ж засяяв день, тоді вийшов із церкви, пішов за ним і народ, що був у церкві, — такий-ото мав звичай: щодня проводили свого єпископа із церкви до двору його. Він-бо дійшов до дверей хоромини своєї і повернувся, навчаючи їх і благословення їм подаючи. Був там і Савин із Крискентієм та з іншими спільниками своїми. Вони вбігли до ложниці його, вивели жінку перед єпископа і перед весь люд, що прийшов, і закричали: "Дивіться, люди, що чинить єпископ наш, чи належить йому так творити? Ми кажемо, що святий він є, а тут блудником явився, відтепер недостойний є престолу єпископського!" Люди, побачивши те, здивувалися і стали, як каміння, безмовні, не знаючи, що й сказати. Здивувався і святий Григорій несподіваній тій напасті і мовчав. Запитали жінку: "Чи був з тобою єпископ?" Вона ж перед усіма відповіла: "Так, був зі мною цієї ночі". Архидиякон же та інші домашні запитали: "В який час ночі був із тобою?" Вона ж сказала, що по повечірї був із нею, — так була навчена казати від начальників злоби. Закричали домашні: "Бачить Господь, що неправду брехлива ця жінка говорить!" Кажуть лукаві: "Ви є йому свої й не достойні віри, кажете так, покриваючи лихі діла пана свого!" Один же диякон юний, на ім'я Філадельф, каже: "Нехай заніміють облудні вуста, що гидоту говорять на праведного із пихою та погордою".