Назавтра зійшлося безліч людей зі старійшинами своїми до темниці, і не знайшли пастиря свого святого Григорія, зсум'ятилися й почали плакати та волати на неправедний суд. Обступили єпарха й питали: "Куди діли отця нашого й пастиря доброго? Чи не вбили його?" Він же сказав: "Ні, братіє, не вчинив йому ніякого зла, але мирно послав його до папи, як сам просив нас". Вони ж бо закликали архидиякона Євпла та інших дияконів, кажучи: "Ви знаєте, де святий єпископ наш, бо вчора з ним у темниці були, звістіте нам по правді, де він тепер?" Вони ж сказали, що екзарх уночі послав його в Рим до папи. Екзарх, бачачи в народі сум'яття, злякався вельми та й утік із міста. Люди ж узяли вогонь і запалили доми всезлобних пресвітерів Савина та Крискентія і самих убити шукали. Ті ж побігли до церкви, і подалися люди за ними вслід. Пан Харитон став у церковних дверях і молив розгніваних людей, щоб не чинили пролиття крові за його сина. "Коли, — мовив, — сказали правду вони на єпископа вашого, а мого сина, і вб'єте їх, судитимуть і вас". Люди послухалися Харитона й повернулися.
Послали до Сиракузійського міста й сицилійському князю і єпископові того міста звістили все, що учинилося єпископові їхньому Григорію. Ті ж, почувши, здивувалися й пожаліли вельми за ним, знали-бо його чеснотливе життя. Послали ж од себе сановників і вручили правління до часу архидияконові Євплу, доки святий Григорій, виправдавшись перед папою, не повернеться на престола.
З часом зібралися знову супротивні і шукали, щоб убити Євпла. Він же, бачачи непогамовану злобу їхню, утік із міста і ховався до приходу Григорієвого. Савин же та Крискентій зі спільниками своїми, взявши раніше згаданого єритика Єлевсія, посадили його в єпископії. Князі ж і старійшини міські, упрошені паном Харитоном, припинили сум'яття, а найбільше тоді втішилися, коли звістилися від нього, що (Бог так хотів) має повернутися на свого престола Григорій. І пасли в той час Божу Церкву дикі звірі, як хотіли: Єлевсій-бо єретик мощі святих, що лежали в олтарі, взявши, вогнем попалити захотів, але не доторкнувся до них вогонь анітрохи, тож повелів їх уночі в море кинути, — ніхто про те не знав.
Коли дістався блаженний Григорій до міста Риму, корабельник віддав папі послання від екзарха та наклепників. Прочитав їх папа і наповнився на Григорія великої ярості та гніву, і, не давши йому бачити свого лиця ані про вину не запитавши, повелів скувати йому руки й ноги веригами і вкинути до темниці, також і диякона його Платоника в осібній келії зачинити. Коли сидів святий у темниці та молився, освітило його світло вночі і двері темничні відчинилися. Ввійшло до нього двоє пресвітлих мужів в апостольському образі і сказали йому: "Радуйся, рабе Христовий, а нам улюблений Григорію, Господь послав нас звільнити тебе від вуз у печалі твоїй, а бачачи в ній твою мужність і терпіння, радуємося. Хоче Бог і в цьому місті численні чудеса учинити тобою". І, це сказавши, торкнулися до вуз його, і тоді відпали вериги, і став на ногах своїх, звільнений од вуз, і поклонився їм до землі. Вони ж поцілували його й невидимі стали. Явилися відтак до диякона Платоника і, вивівши його із затвору, привели до Григорія — і були обоє, Григорій та Платоник, укупі, хвалячи й благословляючи Бога.
Був же у темничного сторожа єдиний син, котрий мав двадцять літ від народження свого, його біс лютий шість років мучив і ганяв по пустелях та дорогах, і не раз батько його, схопивши, зв'язував залізними путами і в кліті зачиняв, але він розривав вузи, двері зламавши, і тікав. Трапилося ж батькові в ті дні схопити його, і прикував до стовпа міцно руки його, і ноги, й шию. Він же опівночі, зламавши заліза, втік і, знайшовши темничні двері відчинені, зайшов до темниці й упав перед ногами святого Григорія, валяючись. Святий же, до неба руки звівши, помолився Богові й так бісу сказав: "Господь наш Ісус Христос повеліває тобі, душе нечистий: вийди зі створіння цього!" І тоді вийшов біс із юнака. Встав батько його, шукав ретельно сина, а побачивши відчинену темницю, жахнувся вельми, гадаючи, що втік в'язень. Зайшов досередини й побачив святого, який стояв із Платоником і співав, та й сина свого із ним здорового. І впав сторож перед ногами святого, кажучи: "Воістину, чоловік Божий ти є, прости мені, що зогрішив щодо тебе, поклавши руки свої на тебе". І відтоді служив святому сторож темничний день і ніч зі страхом, пошановуючи його, ніби ангела Божого.