В той час одна жінка, яка мала дочку згорблену, почула, що блаженний зцілив сторожевого сина, прибігла до нього в темницю із дочкою і, впавши, молила його, щоб зцілив дочку її. Він же рече: "Не моє то діло, жінко, але тільки Бога, котрий усе може вчинити словом". Вона ж невідступно долягала йому, молячи. Святий, отож, учинив молитву, поклав на горбатій руку свою, і дівчина випросталася. Подякували йому мати із дочкою і, поклонившись святому, повернулися, радіючи, у дім свій. Запитали її сусіди: "Хто зцілив дочку твою?" Вона ж каже: "Єпископ один чужий із Сицилії, про нього кажуть, що за якусь вину осуджений він, і сидить у темниці. Той зцілив дочку мою, як раніше зцілив сторожевого сина". Дійшла чутка багатьом про Григорієві чудеса, що біснуватого хлопця й горбату дівчину зцілив словом, і приносили до нього багатьох недужих — і зціляв їх.
Минув рік, і згадав папа, що Григорій у темниці сидить. І послав по авву Марка, про якого раніше багато разів згадувалося. Прийшов авва Марко із монастиря свого, і каже йому папа: "Чи не знаєш, брате, що Григорій, єпископ церкви Акрагантійської, приведений сюди зв'язаний і сидить зачинений у темниці, бо вчинив перелюбство". Отець же Марко, зітхнувши, відповів:
"О, коли б я мав частку з ним у день страшного суду!" Папа, це почувши, змінився на лиці й рече: "Подивися прислане щодо цього до мене писання від екзарха, якого маю в тій країні". Марко прочитав писання, посміявся і мовив велеголосно: "Свідчуся Господом, що брехливий є цей наклеп на неповинного й чесного мужа, котрий життям та чудодіянням рівний є стародавнім великим отцям, як і сам, владико, знаєш". Каже ж бо папа: "Знаю, що благодать Божа була в ньому перед зогрішенням, а відколи зогрішив, віднялася благодать від нього". Марко ж мовив: "Знає Господь сущих Своїх". Папа ж рече: "Що ж бо учинимо з ним, як порадиш?" Авва Марко мовив: "Послухай мене, владико, і прийми пораду раба свого: збери собор, заклич єпископів, не тільки своїх західних, але й на схід пошли, щоб не судили Григорія без відома царевого й патріяршого, але хай і благочестивий цар і Царгородський патріярх пришлють од себе мужів своїх. Пошли і в Сицилію і приведи наклепників та й жінку, а тоді як Бог покаже, так і вчинимо". Папа ж рече: "Добра є твоя рада, отче!" І сів, написав послання до благочестивого царя Юстиніяна і до святішого патріярха Царгородського, звіщаючи й молячи, щоб послали від себе чесних мужів на собор. Також написав і до екзарха свого в Сицилію, і до князів, і до громадян акрагантійських, повеліваючи прислати до нього в Рим наклепників усіх аж до єдиного і жінку, про яку кажуть, що перелюбство з Григорієм учинила. Прийняли ж цар та патріярх од папи послання, здивувалися на наклепа, котрий був щодо Григорія, і, не пойнявши йому віри, пожаліли, що стільки часу сидить у темниці Григорій, неповинний бувши. Швидко послали від себе чесних мужів: цар послав послом одного сановитого мужа на ймення Маркіян, патріярх же послав трьох єпископів: анкирського, кизицькаго і коринтського, і хартофілакса Константина. Ці всі, котрі від Царгорода, а хто від Сицилії, зібралися до Риму після другого літа Григорієвого сидіння у в'язниці.
Маркіян, не дійшовши Риму десь на вісімнадцять стадій, упав у недугу люту, аж усі відчаялися, чи житиме, і були через те у великій печалі єпископи, які з ним ішли, і ледве із великими труднощами дійшли до Риму.
Всі турбувалися щодо Маркіяна, і жоден лікар не міг допомогти йому в хворобі. Одного вечора жінці, дочка якої була зцілена від святого Григорія, трапилось іти повз двір, у якому замешкав Маркіян, і, почувши плач його рабів, запитала одного із них, чому плачуть. Той же мовить: "Пан наш помирає, через те й плачемо". Вона ж каже: "Коли хочете, щоб пан ваш був живий і здоровий, то несіть його за мною, і я вам покажу такого лікаря, котрий зцілить його одним словом, бо й мою дочку і багатьох у місті цьому зцілив, і не було жодного недужого, який би без зцілення відійшов од нього. Вони ж пойняли віру тому, взяли пана свого із ложем та й понесли його за жінкою. Не відав Маркіян, що йому чинять раби його, бо гарячка велика охопила його і не пам'ятав нічого. Довела ж їх жінка до темниці, поклали його перед святим Григорієм і молили його із плачем, щоб подав зцілення їхньому панові. Святий же покликав Маркіяна раз, і другий, але той не міг відповісти йому. Просльозився, отож, блаженний, поклав руку свою на хворого, і тоді заснув хворий, а не спав до цього двадцять і п'ять днів. Опівночі приступили до нього слуги і, побачивши його, не знайшли в ньому гарячки, і славили Бога; коли ж скінчилася ніч і святий співав ранішнє співання, збудився Маркіян і встав здоровий, і дивувався, де пробуває. Побачив-бо святого Григорія, впізнав його і припав до його ніг — збагнув-бо, що його молитвами від хвороби зцілів. Коли ж настав день, прийшли єпископи провідати Маркіяна і не знайшли його — довідалися-бо, що в темницю віднесений до Григорія. Пішли туди й побачили, що Маркіян здоровий, сидить із Григорієм та й бесідує, почудувалися і сказали до святого: "Благословенний ти є, отче Григорію, що сподобився бути достойним Божої благодаті й дару зціляти людські недуги. І цілували його люб'язно, запитуючи: "Який час сидиш у в'язниці?" Він же відповів: "Два літа й чотири місяці". Вони ж вельми прогнівалися на папу, що такий час тримає неповинного мужа в темниці, не звідавши нічого про нього. Хотіли його вивести, але він заборонив їм, кажучи: "Не можна мені без суду і без повеління папи зійти з цього місця". Вони ж бо пішли звістити папі все, що сталося. Той-бо, почувши, здивувався, і жах великий охопив його.