Повелів же папа сісти в церкві святого Іполита соборові, церква та біля темниці стояла, і зібралося єпископів із папою сто п'ятдесят і чорноризців із монастиря міста Риму та громадян велика кількість, що годі було вміститися усім у церкві. Приведено й наклепників числом сто і десять із Савином та Крискентієм. Тоді послали по святого Григорія трьох єпископів, і п'ятеро пресвітерів, і авву Марка — та й привели його чесно. Східні ж єпископи та хартофілакс, побачивши святого Григорія, який стояв на суді із великим смиренням, як осудженик, просльозилися. Почав же папа запитувати наклепників: "Яка є вина, що її наносите на вашого єпископа?" Вони ж безсоромно мовили: "Владико, знайшли його з жінкою, як гріха чинив". Каже їм папа: "Чи власними очима бачили його, коли грішив, чи жінка оповіла вам?" Вони ж бо сказали: "Ми, владико, зайшли за звичаєм поклонитися і знайшли жінку, яка спала на ложі його, і схопили її. Вона ж перед екзархом і перед усіма людьми виказала беззаконня, яке було". Мовили єпископи: "Хай приведена буде жінка і хай викриє беззаконня, яке було". Вони ж сказали: "Як може викрити його, коли біснувата вона. Відколи зогрішила із ним, кара Божа побила її і біс її мучить".
Послані ж привели біснувату перед собор, тримали її два чоловіки, і не відала, де стоїть, — втратила-бо розум од недуги. Каже-бо папа до наклепників: "Біснуватого і несамовитого не питають на суді, але ви, окаянні, скажіте істину". Вони ж мовили: "Уже ми повіли, запитайте ще того, котрий зло учинив, нехай скаже про себе". Святий же Григорій зітхнув із глибини душі й мовив: "Свідки встають неправдиві, чого я не знав, — питають мене, віддають мені злом на добро". Коли це сказав, упала жінка, мучена бісом, валяючись перед ногами його, піну виточуючи й ціпеніючи, і всі, котрі на те дивилися, жахнулися. Святий же подумки помолився і сказав: "В ім'я Господа нашого Ісуса Христа і заради святих отців, які тут зібралися, вийди, нечистий душе з Божого створіння: нехай жінка, прийшовши до розуму, звістить про мене істину". І тоді струснув нею дух та й вийшов із неї. Лежала жінка, наче мертва, взяв її святий і поставив. Коли ж стала вона перед усіма, запитали її: "Яке є тобі ім'я?" Вона ж мовила: "Євдокія звуся". Мовив до неї хартофілакс: "Чи знаєш єпископа свого?" Вона ж сказала: "Так, знаю вельми добре, багато разів бачила його, як ходив по місті й відвідував убогих, хворих та сиріт і давав їм милостиню численну, і я, окаянна, від рук його багато разів сподобилася прийняти милостиню". Запитав же її знову: "Чи ж чинив колись єпископ гріха із тобою?" Вона ж, зітхнувши із глибини сердечної, просльозилася і, знісши голоса свого, мовила: "Свідчуся Господом сил, що не пізнав мене ніколи, але ці лукаві люди, що стоять перед вами, Савин та Крискентій, примусили мене, щоб оббрехала преподобного мужа, обіцяючи мені багато добра. Бог нехай воздасть їм за гріха душі моєї, бо в таку біду мене ввели; відколи звабили лукаві та послухала ради їхньої, зайшов біс у мене й мучив аж дотепер". Це сказавши, кинула себе в ноги святому Григорію, плачучи та говорячи: "Помилуй мене, рабе Божий, і прости мені, окаянній, яка тяжко зогрішила перед тобою. Свідчуся Господом Богом, що не встану від ніг твоїх, доки не пообіцяєш мені прощення!" Він-бо рече до неї: "Не наше це — гріхи прощати, але одного тільки премилосердного Бога, нам же молити Його належить за прощення гріхів. Маю, отож, молити Його благостиню, щоб простив тобі гріхи твої", — і підняв її від землі.