Скинула-бо стару людину Катерина, а вдяглася в одежу оновлення Духа, і відійшла в дім свій, і всю ніч молилася зі слізьми, доки знову не заснула. І тоді побачила Небесну Царицю з Божественним Дитям, Котре дивилося на Катерину з великою добротою і тихістю. Запитала ж Богоматір Сина, кажучи: "Чи догідна є Тобі, Сину мій, ця дівиця?" Він же відповів: "Вельми догідна, тепер вона пресвітла і славна, хоч раніше була посоромлена й безчесна; тепер багата й премудра, хоч раніше була вбога й нерозумна; тепер її полюбив, яку раніше ненавидів, і настільки забажав, що хочу заручити Собі в нетлінну наречену". Тоді Катерина впала на землю, кажучи: "Не є я достойна, Владико, бачити Царство Твоє, але сподоби мене бути з рабами Твоїми". Пресвята ж Богородиця взяла праву руку дівчини і сказала до Сина: "Дай їй, Дитино моя, персня на обручення й заручи її Собі, щоб сподобив її Свого Царства. Тоді Владика Христос дав їй одного персня найкращого та й каже їй: "Цього дня приймаю тебе за наречену Собі нетлінну й вічну, збережи-бо погодження це старанно: не приймай відтак іншого жениха земного". Коли Христос Господь прорік це, скінчилося видіння, і встала дівчина, явно бачачи на своїй правиці пречудового персня, і прийняла до серця таку веселість та радість, що відтоді полонилося Божественною любов'ю серце її, і настільки змінилася чудовною зміною, що більше про земні речі не мудрувала, але думала тільки про преулюбленого Жениха свого, день і ніч ненастанно мислячи, Його бажаючи, щодо того навчаючись і при неспанні, й у спанні.
У той час прийшов до Олександрії пребеззаконний цар, маючи не по розумі велику й безмірну ревність до нечутливих своїх богів, сам же був нечутливий і безсловесний. Захотів же учинити їм великого празника, послав по всіх довколишніх містах та країнах, повеліваючи, щоб зібралися до нього люди із жертвами, аби соборно пошанувати богів. Зібралось, отож, безліч люду, ведучи кожен за спромогою на жертву: той волів, той овець, убогі ж несли птицю та інше подібне. Коли ж настав день того поганого торжества, віддав у жертву безумний цар сто і тридцять юнаків, інші ж вельможі та князі менше дали в жертву. І кожна людина посильно приносила жертву, і наповнилось усе місто галасу тварин, що їх кололи, і смороду від диму жертов, аж був повсюди великий стиск та сум'яття — і все повітря осквернилося. Коли ж так учиняли, побачила добровірна і предобра Катерина таку звабу й пагубу душ людських, поранилася люто серцем, співчуваючи на погибель їхню, і з ревності Божественної піднялася на подвига: узяла зі собою небагатьох рабів та й пішла до храму, де безумні чинили жертви.
Коли ж стала у дверях храму, звернула зір усіх на чудову красу свою, яка була свідченням унутрішньої її краси. Звістила царю, що має сказати йому вельми потрібне слово, — він-бо повелів їй стати перед себе. Прийшла-бо Катерина перед царя, спершу поклонилася йому, віддаючи належну честь, відтак рече: "Пізнай, о царю, звабу, якою від бісів звабилися, і служите, як богам, ідолам тлінним та нечуттєвим. Воістину сором є великий бути таким сліпим і безумним, поклоняючись такій мерзоті, отож пойми віру премудрому своєму Діодору, котрий каже, що боги ваші були людьми і закінчили життя окаянно, але заради деяких славних діянь, які учинили, поставили їм люди стовпи та ідоли. Останні ж роди, не відаючи думок прародителів своїх, які тільки заради спомину поставили їм кумирів, гадаючи, що то є річ доброчесна й доброчинна, почали поклонятися їм, як богам. Ними-бо й хиронейський Плутарх бридиться і зневажає їх. Тим учителям вашим віруй, о царю, і не будь винуватцем погибелі стількох душ, через них маєш дістати вічну муку. Пізнай-бо єдиного істинного Бога, присносущного, пребезначального й безсмертного, що на останок літ був Людиною заради нашого спасіння. Цим царі царюють, і країни управляються, і весь світ складається: Його словом усе створене і пробуває. Цей всесильний і преблагий Бог не вимагає таких жертов ані не веселиться від заколення невинних тварин, але тільки повеліває, щоб непорушно зберігали Його заповіді".
Це почувши, цар роз'ярився вельми і пробув довгий час безголосий. Відтак, не можучи противитися словам її, відповів: "Полиш нас тепер, щоб учинили жертву, а по тому вислухаємо твої слова". Здійснивши погане своє торжество, нечестивий цар повелів привести святу у свої палати і сказав їй: "Скажи нам, дівице, хто ти є і яка суть слів, що їх говорила ти нам!" Вона ж відповіла: "Я є дочка царя, який був перед тобою, називаюся Катерина, навчена всього мистецтва: письмен риторських і філософських, землемірства та інших премудростей, але все це зневажила як марнотне й безкорисне і зволила уневіститися Владиці Христові, що каже через пророка Свого таке: "Погублю мудрість премудрих, і розуму розумних відкинуся". Цар же, дивуючись розуму її й бачачи таку доброчесність та красу, гадав, що була народжена не від смертних батьків, а є якась богиня з богів, яких він пошановує. І ледве віру йняти хотів, що від земнородних є такої невимовної краси дівиця. Її ж привабливістю поранившись, говорив слова любодійні. Свята ж, збагнувши його беззаконну думку, рече йому: "Біси, яких ви, наче богів, пошановуєте, зваблюють вас, і нерозумні похоті ваблять вас. Я ж вважаю себе за землю і тлін, створив-бо мене Бог за Своїм образом та подіб'ям і такою пошанував мене красою, щоб від цього найбільше подивувалися люди премудрості Творця, що для такого поганого й тлінного лиця зміг дати добророзум'я й таку красу". Озлобився цар на такі її слова й рече: "Не кажи зле про богів, котрі мають безсмертну славу". Свята ж насупроти відповіла: "Коли захочеш трохи струсити млу й запаморочення зваби, збагнеш поганство своїх богів та й пізнаєш істинного Бога — вимовлення самого імені Його, а чи хрест, у повітрі зображений, проганяє твоїх богів і губить їх. І коли велиш, явлю тобі істину ясно". Цар же, бачачи вільну її мову, не захотів бесідувати з нею, боячись її, щоб не здолала його словами своїми премудрими і не посоромила його. Але мовив таке: "Не добре є царю бесідувати із жінками. Зберу я премудрих філософів, щоб бесідували з тобою, — тоді збагнеш неміч своїх гадань і в наші догми маєш повірити". Це сказавши, повелів берегти сторожко святу діву. Відтак послав по всіх містах влади своєї таке писання: