Назавтра став на судищі цар і повелів привести мученицю, котра увійшла до царської (палати) з духовною благодаттю і зі солодкою тією світлістю, аж і наближені озорилися нею. Здивувався цар вельми і гадав, що хтось давав їй їжу в темниці і через це не ослабла ані не змінила краси лиця свого через стільки днів. Хотів покарати сторожу, але свята Катерина, щоб не були інші мучені неповинно через неї, ісповідала істину, кажучи: "Знай, царю, що мені їжу не подає людська рука анітрохи, але Владика мій Христос, Котрий турбується за рабів Своїх, — Той живить мене". Цар подивувався на таку красу і захотів знову спокусити її ласкою та улесністю, кажучи їй: "Тобі належить царювати, дочко, сонцевидна дівчино, котра й саму Артеміду перевищує красою; прийди-бо принеси жертви богам, щоб царювала з нами, і проживеш життя прерадісне. Молю тебе: не побажай погубити такої привабливості та краси мученнями". Каже свята: "Я є земля і тлінь, уся ж краса, як цвіт, зів'ядає і, як сон, зникає від малої немочі чи від старості, а після смерті цілком зігниває — не турбуйся про привабливість та красу мою". Коли так бесідували свята із царем, один єпарх, на ім'я Хурсаден, жорстокий норовом і немилосердний мучитель, бажаючи показати царю любов і доброхіть, мовив: "Я, царю, винайшов одне мучення, яким ту дівицю переможеш. Повели учинити четверо дерев'яних коліс на одній вісі і до них прибити навколо списи та інше гостре заліззя. Два ж бо кола нехай обертаються управоруч, а два — уліворуч, а посеред них нехай буде зв'язана дівиця, і так колеса, крутячись, роздроблять плоть її. Але спершу нехай колеса обертаються вільно перед очима її, щоб, бачачи їх, злякалися жорстокого мучення і прихилилася до волі твоєї; коли ж ні, то нехай прийме таку гірку смерть". Сподобалося цареві єпархова порада, і повелів учинити такі колеса. Привели святу на люте те мучення; крутили колеса вільно довго перед очима її, щоб злякати. І каже їй мучитель: "Бачиш, яка уготовлена тобі мука? В ній маєш прийняти гірку смерть, коли не поклонишся богам". Вона ж відповіла: "Казала тобі багато разів про наміра мого, більше не трать часу, але чини, що хочеш". Він-бо, бачачи, що не може застрашити її і від Христа відвернути, повелів на колеса прив'язати її й обертати сильно, щоб гостренним заліззям роздроблена була на частини і померла найлютішою смертю. Коли почалося таке мучення, раптово зійшов із небес ангел Господній, звільнив святу від вуз цілу й неушкоджену, колеса ж розтрощив на частини, які від такого розбиття розліталися і багатьох невірних уразили та й умертвили. Народ, що стояв поблизу, побачивши преславне таке чудо, закликав: "Великий Бог християнський!" — а цар із ярості поморочився, і лютував, і мислив знову винайти на мучення нову муку.
Цариця ж, почувши про те чудо, вийшла зі свого палацу і викрила царя, кажучи: "Воістину юродивий ти і незмисленний, коли дерзаєш боротися із живим Богом і мучити неправедно рабу Його". Цар, несподівано таке почувши, роз'ярився, й лютував, і став над усіх звірів нелюдом. Покинув святу Катерину, звернув ярість на супряжницю свою, забувши природну до неї любов, і повелів принести великого ковчега та наповнити його оливом, щоб був нерухомий. У ковчежне покриття набив цвяхів, сочки жінки своєї вклав між ковчегом та покриттям і тим пригнітив їх вельми, — боліло від того невимовно. Гнітив так її сочки доти, доки силою не відторгнулися, а блаженна Августа, терплячи той невимовний біль, раділа, що за істинного Бога страждає, до Нього молилася, щоб послав їй із висоти поміч. Коли ж було відірвано їй сочки, текла кров, як ріка, і всі, що там стояли, переповнилися жалістю і співчували тій, котра так терпить гірку й нестерпну муку. Кровоядець же той немилосердний не помилував дружини своєї, але повелів їй голову відсікти мечем. Вона ж такий наказ радісно прийняла, кажучи до святої Катерини: "Рабо істинного Бога! Учини молитву за мене!" Вона ж рече їй: "Іди з миром, щоб царствувати із Христом вічно!" Й усічена була блаженна цариця поза містом у двадцять третє число листопада. Стратилат же Порфирій уночі взяв її тіло й поховав чесно. Назавтра ж із вошами своїми, які повірили у Христа, постав перед царем, говорячи: "І ми християни є, воїни великого Бога!" Цього чути не стерпів цар, зітхнув із глибини серця і сказав: "Агей, загинув! Та ж бо позбувся чудового Порфирія!" Тоді обернувся до інших воїнів і сказав: "І ви, воїни мої люб'язні, звабилися і від богів батьківських відступилися? Чим зогрішили вам боги, що покинули їх?" Вони ж не відповіли на це й словом, тільки Порфирій мовив: "Через віщо минаєш голову, а запитуєш ноги? Зі мною бесідуй". Цар же рече: "Лиха голово, ти винуватець погибелі їхньої!" Не міг більше говорити від ярості й повелів відсікти всім голови, і так померли. І здійснилося пророкування святої Катерини, котра сказала цареві, що багато з палацу його повірить у Христа Бога.