Оскільки богів наших добродіяння й дари ми пізнали, заодно насолодилися і подаяннями, які нам подавалися від них на ворогів; ще приймаємо від них щедро через добророзчинене повітря і всілякий вид плодів, і пізнали, що вони є нам добродійниками та будівничі загальної нашої користі, — через це одноголосно із боярами радою повеліваємо, щоб усякого чину люди, вільні та раби, воїни ж і не воїни приносили богам пожертви, припадаючи до них і молячись молінням. Коли ж хто дерзне переступити божественне наше повеління, яке, за загальною радою, від нас покладається, того повеліваємо до темниці зв'язаного кинути, а також усіляким мукам віддати. А коли, покаявшись, повинується повелінню, не меншої від нас честі сподобиться. Коли ж хто супротивиться, то після багатьох мук хай прийме мечну кару, або в море вкинений нехай буде, або птицям та псам на з'їжу нехай віддасться. Найбільше ж, коли віднайдуться деякі від християнської віри, оті так нехай будуть скарані, а ті, що повинуються нашому повелінню, великі честі й дари наслідять. Щасливо будьте!"
Коли було видано таке царське повеління, зсум'ятилося Римське місто — зголошувалося-бо по цілому городі те безбожне веління й посилалось у довколишні міста й краї.
У той час постали варвари на Римське царство, і царі готували воїв своїх вийти супроти варварів на бран, і повеліли з усіх міст сходитися воїнським полкам до Риму. Тоді прийшов і той полк, у якому воїном був Меркурій, називався ж той полк Мартенсес, від першої Вірменії, під владою трибуна Сатурнина. Вийшов-бо на бран цар Декій, залишивсь у Римі Валеріян, і були між римлянами та варварами брані та січі великі довгий час. Явився тоді Меркурію Господній ангел ув образі великого чоловіка, убраний у білі одежі, який тримав у руці своїй меча, і сказав йому: "Не бійся, Меркурію, і ані страшись, послано-бо мене в поміч тобі, щоб учинити тебе переможцем. Прийми ж бо цього меча й кидайся на варварів, а коли переможеш їх, не забудь Свого Господа Бога". Він начебто жахнувся, гадав, що той явлений один із римських князів; узяв поданого меча й порвавсь із великим стрімом на супротивних та й посік їх, наче стебла. Пройшов же крізь варварські полки аж до варварського царя і вбив його мечем, а з ним велику кількість хоробрих воїнів побив, що аж прилипли руки його до меча від крові — і так були переможені та прогнані варвари від римлян.
Тоді Декій, побачивши велику Меркурієву хоробрість, закликав його до себе й, великими дарами його пошанувавши, поставив воєводою над усім воїнством. Гадав Декій, що вороги переможені були з поміччю їхніх богів, і веселився вельми, а, роздавши воям багато золота, розпустив усіх по домівках, сам же із Меркурієм пішов до Риму, чинячи великі бенкети по містах.
Однієї ночі, коли спав воєвода Меркурій, прийшов до нього ангел у такий спосіб, як і спершу був явився, і, легко штовхнувши під ребра, збудив. Він-бо прокинувся і, побачивши явленого йому, злякався, і став ніби обімлілий. Каже йому ангел: "Меркурію, чи пам'ятаєш, як казав тобі під час брану: дбай, щоб не забув Господа Бога Свого? Належить тобі за Нього постраждати і вінця перемоги прийняти в преславному Його Царстві з усіма святими". Це сказавши, ангел невидимий зробився. Меркурій же, отямившись, почав дякувати Богові і згадав християнську віру, про яку чув од діда і від батька свого, адже батько його, на ймення Гордіян, воював у тому ж полку, в якому згодом і син змагався, часто кажучи: "Блаженний той, що воює за Царя Небесного, бо прийме від Нього воздаяння у Небесному Царстві, той-бо Цар учинить усе словом і має судити живих та мертвих і воздасть кожному за ділом його". Меркурій, згадуючи ці слова свого батька і роздивившись розумом ангелове явлення, зворушився серцем та й почав плакати й ридати, кажучи: "Горе мені, грішному! Ніби гілка я зеленого дерева, засох, не маючи тепер кореня пізнання Бога". Так він подумки говорив та ридав, і прийшли слуги царські кликати Меркурія до царя на якусь раду. Меркурій же відмовився, покладаючись на неміч, — і відклав цар раду на інший день: без Меркурія не хотів ні про що радитися, так любив його й пошановував. На завтра каже цар до Меркурія: "Ходімо вкупі до храму Артеміди, щоб принести їй жертви". Святий же таємно ухилився від царя й пішов до свого житла. Один же із бояр доніс на нього цареві, кажучи: "Великий царю, переможцю непереможний, од богів вибраний володіти царством, зволь із тихістю вислухати мене. Цей, котрий од вашої правиці царської є пошанований, якого ваша влада прославила й возвеличила, той не прийшов із нами у храм принести жертву за вашу державу великій богині". Запитав цар: "Хто це є, що не бажає з нами однодушно приносити жертви чесній Артеміді?" Відповів Катул-радник: "Меркурій, якого возвеличила ваша царська благість, той ухиляється поклонитися нашим богам". Цар же рече: "Чи не з якоїсь заздрості клепаєте на нього? Не послухаю-бо вас, доки сам не звідаю його і звісно пізнаю. І коли не буде так, як це ви кажете, то тяжко покарані будете за вашого наклепа. Коли ж виявиться, що це правда, то удостоєні будете від нас честі, бо вірні ви є богам і нашому царству". Це сказав цар, відтак послав чесно закликати Меркурія, а коли той прийшов до нього, рече Декій: "Чи ж не я тебе пошановував честю, поставивши воєводою перед усіма моїми князями, через те що з поміччю богів переміг ти супостатів? Чому ж являєшся невдячним за таке моє до тебе дбання і зневажаєш владу й повеління моє, не віддаючи належної нашим богам честі, як це я від деяких вірних нам чував?" Доблесний Христовий воїн, за словом апостольським, що відкидає "старого чоловіка" з ділами його, а через хрещення хоче "зодягнутися в нового чоловіка, створеного на подобу Божу", дерзновенно відповів, кажучи: "Честь твоя нехай із тобою буде! Я ж бо не з поміччю ваших немічних богів, але силою Христа, Бога мого, переміг ворогів. Одначе забери від мене те, що ти мені дав, — голий-бо вийшов із черева матері моєї, голий і відійду". Це сказавши, зняв пояса воїнського, стягнув і ризу сановну й кинув перед ногами царськими, велеголосно кажучи: "Християнин я є, чуйте всі, що християнин я є!" Тоді Декій був ніби нажаханий і мовчки дивився на святого, дивуючись його дерзновенному слову й ділу, а ще красі тіла його чудувався: був-бо святий високий зростом, рум'яний лицем, являючи мужність самим позиром. Відтак повелів цар посадити його до темниці, кажучи: "Цей чоловік не зрозумів своєї честі, але коли пізнає докір і докуку, гадаю, що навернеться до благочестивої думки". Святий же, відведений до темниці, славив Бога і дякував Йому. Вночі знову явився йому ангел Господній, кажучи: "Дерзай, Меркурію, і не бійся, віруй у Господа, Якого ти ісповідав, і Той збавить тебе від усілякої печалі". Тим ангельським явленням Меркурій укріпився вельми.