Підійшли вони до корабля, вийшов Климент назустріч і, побачивши жінку, яка йшла за Петром, здивувався; вона ж, дивлячись на Климента, почала пізнавати його із подіб'я до батьківського лиця та й запитала Петра: "Чи не цей Климент, син мій?" Петро ж каже: "Він і є!" І припала Маттидія на шию Клименту й плакала. Климент же, не відаючи, хто є та жінка і через що плаче, відривав її від себе. Тоді рече до нього апостол: "Не відривай, дитино, ту, котра народила тебе!" Климент же, почувши це, просльозився і впав у ноги її, цілуючи й плачучи, і була їм радість велика, що знайшлися й пізналися. Помолився ж щодо неї Петро до Господа і зцілив руки її. Вона ж і про зцілення стариці своєї просила апостола. Він-бо пішов до хоромини її та й підняв із ложа хвороби. І дав їй Климент тисячу драхм за живлення матері своєї, відтак узяв матір разом зі зціленою тією старицею, звів на корабля, і рушили у плавання. Запитала Маттидія про чоловіка свого Фауста й почула, що пішов розшукувати її і вже двадцять років немає про нього звістки, тож ридала за ним гірко, як за померлим, не сподівалася-бо, що він ще живе. Допливли до Антандроса, полишили корабля й мандрували землею із Маттидією та її старицею, котрі сиділи на колісниці. Й доспіли до Лаодикії, зустрінуті були від Фаустина та Фаустиніяна, які упередили їх там. Вони запитали Климента, хто є чужа жінка ота з іншою старицею, що при них іде. Відповів Климент: "Мати моя, яку я знайшов у чужій країні". І почав їм по ряду оповідати, який час із матір'ю не бачився, як із дому вийшла із двома близнятами. Вони ж, це почувши, пізнали, що Климент брат є їхній, а та — мати їхня, і заплакали з великої радості, заволавши: "Воістину, то матір наша Маттидія, а це є брат наш Климент. Ми ж є близнята, Фаустин та Фаустиніян, котрі вийшли з Риму із матір'ю". І впали одне одному на шию, плакали достатньо, цілуючись люб'язно. Тоді б побачити матір веселу між дітей, адже несподівано уздріла їх здорових. І оповідали одне одному, як Божими судьбами були врятовані від потоплення. І прославляли Бога, радіючи; про те тільки печаль у них була, що нічого не відали про батька свого. Молили ж святого апостола Петра, щоб хрестив матір їхню. На завтра вельми рано вийшли до моря, і в захищеному місці той хрестив Маттидію та її старицю в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, та й відіслав її перед себе із синами у житло, сам же іншим шляхом пішов. І тут став на дорозі муж чесний, сивий бородою, покритий лихим одіянням, який чекав на Петра. Привітав його люб'язно й рече: "Бачу тебе, чоловіка мандрівного й непростого, саме лице твоє являє, що ти людина добророзумна, хочу-бо трохи побесідувати з тобою". Петро ж мовить: "Говори, пане, коли бажаєш". І почав говорити чоловік той отаке: "Бачив тебе нині в захищеному місці, як чинив на березі молитву, і, подивившись потай, відійшов. І вичекав тебе тут трохи, бажаючи звістити тобі, що марно трудитеся, молячись до Бога, — немає-бо ніякого Бога ані в небесах, ані на землі, і немає ніякого промислу Божого щодо нас, але всі буттю підлягають і все випадково чиниться. Не зваблюйтеся-бо, творячи молитви до Бога, бо Його нема". Петро ж, послухавши ці слова, мовить: "З чого це розумієш, що все не за Божим уладженням та промислом, але випадково буває, і яким виказом звістиш, що немає Бога? А коли немає Бога, то хто створив небо і прикрасив його зорями, хто заснував землю й одяг її квітами?" Чоловік же той із глибини сердечної зітхнув і рече: "Я, пане, дещо знаю про звіздарство і богам так служив, як ніхто інший, тож збагнув, що все зваба є і немає ніякого бога. Коли б то був на небесах якийсь бог, то вислухав би зітхання тих, котрі плачуть, вислухав би молитви тих, котрі моляться, призрів би горість серця тих, котрі знемагають од печалі. Коли б то був бог, то він вислухав би мене, що у горісті серця молився й ридав; це ж бо, як мене бачиш, пане мій, двадцять років і більше в гіркій печалі я є і як багато, горе мені, молінням молився до всіх богів! О, скільки жертв приніс я їм! О, як багато сліз та ридання! І жоден бог не вислухав мене, і був марний увесь труд мій". Петро ж рече: "Через це не почутий ти такий час, що молився до багатьох богів, марнотних та неправдивих, а не до одного істинного Бога, в Якого ми віримо і молимося Йому".