У той час володів містом єпарх Мамертин, і було сум'яття у римському народі через Климента, і пішли розкольники до єпарха чинити наклепи на Климента та й казали: "Доки принижуватиме богів наших?" Інші ж супроти говорили, захищаючи Климента й мовлячи: "Яке зло учинив той чоловік, чи не діяв він добрі справи: кожного болящого, якого відвідав, здоровим чинив, кожен, хто у скорботі до нього приходив, утіху діставав, ніколи не учиняв нікому капості, але всім численні добродіяння явив". Одначе інші, розпалені неприязним духом, волали: "Волхвуванням те чинив, а богам нашим службу викорінює. Дія не називає богом. Іраклія, хранителя нашого, нечистим духом вважає, на чесну Афродіту каже, що перелюбниця вона є". Весту ж велику, говорить, треба спалити великим вогнем. Також і пречесну Атіну, й також Артеміду та Єрмія, Крона ж і Арея так само ганьбить, і всі імена богів наших, і храми їхні докуками безчестить і докоряє, отож або нехай принесе богам жертви, або хай знищений буде". Тоді Мамертин, єпарх міський, не терплячи поговору та сум'яття людського, повелів привести до себе святого Климента і почав говорити до нього: "Із кореня добродійного ти вийшов, як свідчить про тебе вся римська множність, але звабився, і через це не можуть мовчати і тебе терпіти. Не відомо-бо, якого Бога шануєш: чи нового отого, котрого звуть Христом, супротивного нашим богам? Належить-бо тобі, відклавши всяку звабу та самовільну облуду, поклонитися богам, яким звичайно всі поклоняються". Святий же Климент відповів: "Молю твоє доброум'я, послухай моєї відповіді, а не буйних слів неслухняного народу. Марно на мене мовиш! Бо хоча й численні пси гавкають на нас, одначе не можуть відняти нам того, чим ми є: люди-бо ми є змисленні та розумні. Вони ж бо пси, що брешуть незмисленно, без розуму на добру річ, а завади, сум'яття й поговори звичайно виходять од непокорених. Через це повели їм спершу замовкнути, і нехай мовчать, щоб говорив чоловік розумний про своє спасіння із розмислом і пошукав істинного Бога, якому має із вірою поклонятися". Те і багато іншого святий говорив — не знайшов у ньому єпарх вини і послав до царя Траяна, звіщаючи про Климента, що постає супроти нього народ через богів і не перестає волати, одначе на нього вірного свідчення нема. Траян же цар відписав єпархові, щоб Климент або приніс богам жертви, або хай буде посланий в ув'язення в Понт на порожнє місце поблизу Херсонесу.
Розглядаючи таку відповідь од царя, Мамертин пожалів щодо Климента і просив його, щоб не вибирав собі того вигнання, але нехай принесе жертви богам і вільний буде від такого осуду. Святий же звістив спершу, що не боїться того вигнання, але це йому подобається і віддає йому перевагу. Таку дав благодать Бог святому Климентові, що словами його єпарх зворушився і плакав за ним, та й сказав: "Бог, Якому ти всім серцем служиш, нехай допоможе тобі в тому вигнанні, на яке ти засуджений" . І приготувавши корабля та й давши усього на потребу йому, відпустив його. Пішли ж із святим Климентом у заслання численні люди із благовірних, які зволяли з пастирем та вчителем своїм терпіти ув'язнення, аніж без нього і без святого його вчення на волі жити.
Прийшов, отож, святий Климент на те місце, на яке в ув'язення був засуджений, і знайшов там більше двох тисяч християн, осуджених на тесання каміння в тих горах, і він також був доправлений із ними до того ж діла. Християни ж, побачивши святого Климента, всі однодушно зі слізьми та зітханнями приступили до нього та й кажуть: "Помолись за нас, святителю, щоб достойні були обітниць Христових". Святий же рече: "Не достойний я такої благодаті мого Владики, Який сподобив мене бути причасником вінця вашого". І працював із ними, втішаючи й утверджуючи їх корисними словами своїми. Довідавшись од них, що мають велику нестачу води, бо за шість поприщ приносили собі воду на плечах, рече до них: "Помолимося Господу нашому Ісусу Христу, щоб сповідникам Своїм відкрив джерело живої води, як відкрив у пустелі спраглому Ізраїлю, "Коли ударив у камінь і потекли води", — тож із такою Його благодаттю прохолоджені були й веселилися". І почали всі молитися. Коли ж закінчили молитву, побачив святий Климент на одному місці ягня, яке стояло і підняло праву ногу, ніби місце показуючи. Климент же збагнув, що то Господь є явлений, Його ж бо ніхто не бачив, тільки він один, — пішов на те місце й рече: "Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, копайте на цьому місці!" І почали, довкола ставши, мотиками копати, і не було нічого, бо не трапили на те місце, на якому стояло ягня.