По тому сам святий Климент, узявши малу мотику, почав копати те місце, на якому стояла ягняча нога, і тоді витекло джерело води вельми світлої й солодкої, і потекла ріка від джерела. Тоді всі звеселилися, а святий Климент рече: "Річкові потоки веселять місто Боже". Пішла чутка про чудо те по всій країні, і стікалися туди люди з усіх довколишніх міст та сіл, і побачили несподівано й чудесно витеклу ріку за молитвами святого, ще й, учення його послухавши, повірили у Христа і були хрещені у тій воді від святого Климента; таке множество невірних людей приходило до Христа й до віри наверталося, що на всяк день по п'ятсот душ і більше хрестилося. В одне літо стільки примножилося вірних, що було збудовано сімдесят п'ять церков. І побиті були всі ідоли та стовпи їхні, і всі храми ідольські були знищені по цілому краю, вся-бо країна прийняла святу віру.
Довідався про те кесар Траян, що безчисленна кількість людей там у Христа повірила, послав відтак одного ігемона, на ймення Авфидіян, в ту країну. Туди прийшов ігемон і багатьох християн численними муками забив. Відтак побачив, що всі з радістю йдуть на мучення за Христа, і не захотів більше губити народу, одного тільки святого Климента до жертов примушував. Знайшов його непохитного у вірі, бо міцно стояв у Господі, тож повелів посадити його в човна і вивезти на середину моря, а там, прив'язавши кітву до його шиї, у глибину вкинути й утопити, щоб не знайшли християни тіла його. Коли ж це сталося, стояли вірні на березі, дивлячись на потоплення святого, й ридали за ним із великим плачем. По тому два найвірніші учні його, Корнилій та Фив, сказали до всіх християн: "Помолимося всі однодушно, щоб явив нам Господь чесне тіло мученика свого". Молився народ, і відступило море в надра свої на гри поприща; люди ж, як колись ізраїльтяни у Червоному морі, пішли по сухому, знайшли мармурову хоромину, наготовану від Бога на подобу церкви, і там тіло святого лежало та й кітва, з якою був утоплений, поблизу нього лежала. Хотіли вірні взяти звідтіля чесне і святе мучениче тіло, але було одкровення раніше згаданим його учням, щоб залишили там тіло святого, бо щоліта у пам'ять його мало так море відступати до семи днів, даючи дорогу тим, котрі хочуть приходити на поклоніння. І тривало так проздовж багатьох літ — од царства Траянового аж до царства Никифора, царя грецького. Багато ж там невимовних здійснювалося чудес — прославляв-бо угодника Свого Бог.
Якось, за звичаєм, у пам'ять святого відступило море, і безліч вірних людей прийшло до святих мощів, і трапилося, що малий хлопчик там залишився, — батьки ж, забувши його в церкві, відійшли. В той час почало море повертатися й покривати церкву. Всі поспішали відійти швидко, щоб не покрило їх море. Пішли хутко й батьки хлопчика, який залишився у церкві, — вони ж гадали, що хлопчик їхній також із людьми вийде. Коли ж озирнулися туди й сюди, не побачили його й шукали поміж людей, які виходили; не знайшли, і вже годі було назад повернутися, бо покрило море церкву. Плакали по ньому невтішно і відійшли у дім свій, ридаючи й нарікаючи вельми. Наступного ж літа море знову відступило, і прийшли батьки хлопчика, за звичаєм, на поклоніння святому. Зайшли до церкви і знайшли дитя живе і здорове, воно сиділо біля ковчега святого. І, взявши його з невимовною радістю, запитали, як живе залишилося? Хлопченя ж, показуючи пальцем на мученичого ковчега, сказало: "Цей святий зберіг мене живого, давав їсти мені і всіх страховищ морських од мене відганяв". Тоді радість велика була батькам і всім людям, котрі на празника прийшли, від великого того чуда, і всі прославляли Бога та угодника Його святого. І повернулися батьки із живим та здоровим хлопчиною додому.
У царство ж Никифора, царя грецького, який настав після Ірини, Константинової матері, прийшов день пам'яті святого — і не відступило море, як у всі проминулі літа, і було так до п'ятдесяти років і більше. Коли ж став у Херсонесі єпископом блаженний Георгій, той вельми печалився про те, що море не відступає, і мощі такого угодника Божого, ніби під спудом, водами покриті. Прийшли ж у дні його до Херсонесу від Константинограда два учителі — Методій та Константин-філософ, згодом названий Кирилом, котрі прямували в Хозари на проповідь. Вони про мощі святого Климента запитували і, довідавшись, що в морі вони, надихнули єпископа Георгія, аби шукав, — нехай подбає знайти того духовного скарба, священномученикові мощі. Єпископ же Георгій, на те від тих учителів надихнутий, пішов спершу в Константинополь звістити про це цареві Михаїлу, за ім'ям тим Третьому, котрий був сином Теофіловим (із блаженною Теодорою, матір'ю своєю, він царював тоді), також і святішому Ігнатію-патріярхові, котрий правив престолом після святого Методія. Цар же і патріярх послали з ним вибраних мужів і весь клир святої Софії, і прийшли до Херсонесу, зібрали разом із Методієм та Константином весь благовірний люд, і рушили із псалмами та піснями на край моря, бажаючи дістати бажане, — але не розступилася вода. Коли зайшло сонце, сіли до корабля, і опівночі світло засяяло з моря, і явилася спершу голова, потім же і всі мощі святого Климента із води вийшли. І взяли їх святителі, поклали до корабля, і в місто винесли чесно, поставивши в апостольській церкві. Коли ж вони почали святу Літургію, багато чудес сталося: сліпі прозрівали, криві й усілякими недугами болящі оздоровлювалися, і біси були прогнані молитвами святого Климента, а благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.