Був інший чоловік на тому місці, на ймення Малх, жив поблизу церкви святих лікарів Косьми та Даміяна у Феремані. Той, бажаючи відійти кудись у далеку дорогу, повів жінку свою до церкви та й каже їй: "Це я відхожу в далеку дорогу, тебе ж віддаю святим Косьмі та Даміяну в захист; сиди-бо вдома, доки не пришлю тобі знаку від себе — його пізнаєш, що від мене. І коли захоче Бог, пришлю тобі знака і до себе тебе заберу". Так доручив святим Малх жінку свою й відійшов у дорогу. Минуло декілька днів, диявол перетворився в одного знайомого чоловіка і прийшов до Малхової жінки, показав їй такого знака, якого чоловік їй визначив, і сказав: "Пришлю тобі знака і заберу тебе до себе". Його ж бо показав диявол і повелів їй, аби йшла за ним до свого чоловіка. "Мене, — каже, — прислав чоловік твій по тебе, щоб відвів до нього". Жінка ж сказала: "Знака цього знаю, але не хочу йти, доручена-бо святим безсрібленникам Косьмі та Даміяну, а коли хочеш, щоб пішла з тобою до чоловіка, то іди зі мною до церкви святих і візьмися за край олтаря і поклянися, що не вчиниш мені в дорозі ніякого зла". Диявол пообіцяв те й пішов із нею до церкви, взявся за край олтаря і поклявся, кажучи: "Свідчуся силами Косьми й Даміяна: не вчиню тобі зла в дорозі, але відведу тебе до чоловіка твого". Почувши клятву, жінка пойняла віру брехливому бісу, котрий був ув образі знайомого чоловіка, і пішла з ним у дорогу. Звабник же, взявши її, завів у порожнє й непрохідне місце і хотів там зло їй учинити і вбити її. Вона ж, бачачи себе у крайній біді, звела очі до неба і закричала від серця до Бога, мовлячи: "Боже, допоможи мені молитвами Косьми та Даміяна і поспіши збавити мене з рук цього вбивці!" І тоді з'явилися швидкі помічники, святі безсрібленники Косьма та Даміян, кричачи на диявола. Він-бо, побачивши їх, покинув жінку й побіг. Вискочив-бо на високого берега, упав у прірву і зник, а святі, узявши жінку, повели її в дім. І сказала жінка, кланяючись їм: "Дякую вам, панове мої, що збавили мене від гіркої пагуби; молю-бо вас: скажіте мені, хто ви є, щоб знала, кому буду до кінця життя свого подяку віддавати?" Вони ж мовили: "Ми є раби Христові Косьма та Даміян, яким доручив тебе чоловік твій, відходячи в дорогу, через це подбали приспішити на поміч тобі і від диявола збавили тебе Божою благодаттю". Жінка-бо, почувши те, впала на землю зі страху та радості; вони ж бо невидимі стали. І закричала жінка, хвалу посилаючи і дякуючи Богові і святим рабам його Косьмі та Даміяну; побігла до церкви, припала зі слізьми до ікони святих і всім повідала, що сталося, як учинив Господь милість із нею молитвами угодників своїх. Казала-бо в молитві такі слова: "Боже отців наших, Авраама, та Ісаака, та Якова, і сімені їхнього праведного, котрий погасив піч вогненну трьом юнакам і допоміг рабі своїй Теклі на арені, дякую Тобі, що й мене, грішну, з диявольської сіті Ти вибавив догідним тобі Косьмою та Даміяном! Поклоняюся Тобі, котрий творить дивні й преславні чудеса, і славлю Тебе, Отця, і Сина, і Святого Духа навіки! Амінь".
У той-таки день страждання святого мученика Єрминігільда, готського царевича
Єрминігільд, син царя готського Ливігільда, був навернений від аріянської єресі до православної віри Леандром, єпископом іспалитанським. Опечалився Ливігільд, той аріянин, що його син покинув аріянське зловір'я, і намагався відвернути його від православ'я і до своєї єресі знову навернути. Ласкаво-бо його, люб'язними словами, як батько, молив і напоумлював, щоб залишив католицьку віру і з ним єдиномудрствував, як і раніше. А коли побачив його непохитним, погрозами страшив його, муками та ранами залякував. Той-бо, ніби стовп у вірі пробуваючи несхитно, ласки та погрози мав у ніщо. Роз'ятрився тож батько його вельми, спершу від царського престолу та співцарювання відставив сина свого, спадку та всіх маєтків позбавив, а коли побачив його розумом несхитного, шию, і руки, й ноги йому закував залізними вузами і вкинув до тісної й похмурої темниці. Єрминігільд же блаженний, хоча і юний був літами, одначе старий розумом, зневажив земне царство, шукаючи усіма бажаннями небесного, і лежав зв'язаний у темниці, молячись до всесильного Бога, щоб укріпив його в тому стражданні. Коли ж настало велике свято святої Пасхи, Ливігільд-цар закликав одного єпископа зі свого зловір'я і послав його вночі до сина свого в темницю, щоб Єрминігільд прийняв із рук того єпископа їхнє аріянське єретичне причастя, а коли того причаститься, знову стане повернений до давнішої батьківської любові й до давнішої честі. Святий же страстотерпець цілком збридив аріянського єпископа і, добре викривши його зловір'я, відігнав його від себе, не прийнявши їхнього єретичного причастя. Причащений був пречистих і Животворящих таїн Тіла й Крові Христової одним православним пресвітером, якого таємно до нього прислав святий Леандр, єпископ, а єпископ аріянський посоромлений повернувся до царя й оповів йому все, що від сина його чув. Тоді цар наповнився невимовної ярості і, заскреготавши зубами, знову послав від бояр нарошними мужами, повеліваючи їм Єрминігільда, сина свого, вбити в темниці. Ті ж бо, прийшовши, сокирою відсікли йому чесну голову. І чутно було над святим тілом його пресолодкі голоси святих ангелів, які співали, і запалені свічки видно було уночі. Це видячи, вірні раділи й дякували Богові, що прославив такими чудами святого правовірного раба свого після страждальницької кончини його; зловірні ж соромилися й жахалися. Дітовбивця ж батько, хоча й розкаявся у неповинно учиненім убивстві і впав у хворобу з печалі, ще й хотів відкинутися аріянства і прийняти благочестя, боячись зловірного роду свого, не сподобився стати правовірним. Коли ж наблизилася його кончина, в той час прикликав чесно до себе блаженного єпископа Леандра, його ж бо спершу вельми не любив та гонив, в той час до себе чесно закликав та й молив його, щоб Рекхадера, молодшого сина, якого наслідником свого царства учинив, наставив, як і Єрминігільда, богоодуховленим своїм ученням до православ'я. І помер Ливігільд, а Рекхадер зацарював, відтак прийняв православну віру за настановою святого Леандра, єпископа, і всю землю Готську, котра була уражена Арієвою єрессю, привів до благочестя, і тіло святого Єрминігільда, старшого брата свого, належно пошановував честю, як мученика Христового; на ньому-бо збулося євангельське слово: "Коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одно зостається; як умре — плід рясний принесе". Той страстотерпець Христовий, як зерно пшеничне, один із готів за Христа помер і плід приніс — життя правовірне всьому народові тієї землі. Всі відтак почали православно вірити у Христа, Бога Отця та Святого Духа, єдиносущного та рівночесного, Йому ж слава навіки. Амінь.