Мати преподобного, бувши саном диякониса, хоча й по-іночому жила посеред інокинь, одначе в іночий чин не захотіла вдягтися, кажучи, що одне і те ж бути дияконисою, як інокинею. Молив її преподобний часто, щоб одяглася в іночого образа; вона ж його в тому не слухала, доки видінням одним не була покарана, — тоді молила сина свого, щоб їй таки бути одягненою в іночого образа. Побачила-бо якось у видінні прегарні палати і з них почула пресолодкий голос тих, що співають і славлять Бога. Хотіла-бо туди зайти, але якийсь чесний і світлоносний муж, котрий стеріг вхід до тих палат, заборонив, говорячи: "Не ввійдеш сюди, оскільки тут ликовствують Господні рабині, які Йому служили в іночому чині", ти ж не маєш подібної їхній одежі, тож не можеш сюди ввійти й приєднатися до їхніх веселощів". Ці слова почувши, мати святого присоромилася вельми і, прокинувшись зі сну, молила старанно свого сина, щоб була відтак одягнена в іночого образа, — тож була одягнена й подвійно почала подвига чинити, труди до трудів докаладаючи, і багато літ в іноцтві пробувала, добре догодила Богові і до Нього відійшла.
Син же її, преподобний отець Алипій, настільки був добровгодний Богові, що ще за життя свого бував просвічений небесним світлом: багато разів з'являвся над його головою пресвітлий стовп, ніби вогненний, що сягав до хмар і все те місто ояснював. Це бувало часто, іноді вдень, а іноді вночі, а найбільше вночі; коли громи та блискавки бували, тоді те небесне світло над святим вище стовпа його являлося. Це багато благовірних і тих, що свято жили, завжди сподоблялося бачити, іншії ж, яким траплялося бачити те звіддаля, гадали, що стовп святого природним вогнем згоряє. Достойні ж ясно дивилися на невимовну ту небесну славу — так Бог прославляв угодника Свого. Багато чудес учинив святий благодаттю Христовою: болящих ізцілював, бісів од людей проганяв, майбутнє прорікав. Перед кончиною своєю, за чотирнадцять літ, уражені були ноги його лютою виразкою, що не міг він ті літа стояти, але лежав на одному боці аж до відходу свого. І коли учні хотіли його перевернути на інший бік, він нікому цього не попускав, але терпів, як другий Йов, дякуючи Богові, — до Нього і пішов з веселощами. Після ж його смерті численні зцілення від святих мощів його подавалися болящим на славу Христа, Бога нашого, із Отцем і Святим Духом прославленим навіки. Амінь.