У той-таки день пам'ять преподобного отця Якова-відлюдника, котрий був учнем преподобного Марона, який постив у Киринейських краях на одній горі. Його самовидцем був єпископ Кирський Теодорит. Той потім і житіє того святого Якова в книзі своїй, названій "Філотеос", тобто "Боголюбивих", написав, де багато дивного й корисного про нього оповідає.
У той-таки день освячення церкви святого великомученика Георгія, яку в Києві, якраз перед ворітьми Святої Софії, збудував блаженний і завждипам'ятний князь Руської землі Ярослав, названий у святому хрещенні Георгієм, син святого Володимира, брат же святих мучеників Бориса та Гліба.
У той-таки день пам'ять кончини святителя Інокентія, першого Іркутського єпископа, чудотворця.
Місяця листопада в 27-ий день
Страждання святого мученика Якова-персянина
Яків-мученик був із країни Персидської, од міста, названого Єлапи, народжений від християнських батьків і доброчесно вихований. Він узяв собі за дружину християнку і жив при великому багатстві й честі, був улюбленцем у перського царя Ісдігерда, і від нього старійшиною учинений у царській палаті. Трапилося йому, як людині, звабитися численними добродіяннями та почестями царськими й відпасти від віри — і приніс із царем жертви ідолам та поклонився їм. Це ж почувши, мати й дружина його написали до нього послання і послали йому швидко. Було там написане таке: "О окаянний! Пощо залишив ти Бога, Царя Небесного, заради людської честі, догоджуючи тимчасовому цареві, — погубив ти життя безсмертне. Служачи тлінному, відкинувся ти нетлінного, істину ж у брехню змінив ти, віру Христову залишивши, прийняв ти звабу диявольську. Смертному царю повинуючись, зневажив ти Суддю живих та мертвих; заради любові людської недостойний став і любові Божої і від доброї сподіванки ти відпав. Плачемо про тебе й ридаємо, що, бувши сином світла, учинився тепер сином тьми та геєни. Знай — бо, що коли не відвернешся від тієї диявольської зваби і не повернешся до Бога, то не матимеш із нами частки, не бажаємо тебе й бачити, коли ти ідолопоклонник. Тож коли гнів Божий досягне царя та друзів його, то й тебе, — тоді заплачеш гірко, бачачи себе мученого у вогненній геєні. Тим-то молимо тебе зі слізьми: навернися до Христа і подбай уникнути кари Божої, що йде на вас".
Таке писання від матері та дружини віддано було Якову, який був тоді із царем поза містом, його він узяв і прочитав, уразився й сказав подумки: "Коли мати моя і дружина моя відчужуються мене, як відвернувся від Христа, і не бажають мене бачити, що ж мені станеться у майбутньому віці, коли прийде Бог судити живих та мертвих і воздасть кожному за ділами його?" І знову старанно прочитав писання і заплакав вельми, і, ридаючи, каявся у гріху своєму. Відтак сказав подумки: "Знаю, що вчиню, аби до кінця не загинула душа моя. Пробуду біля милосердя Божого але стільки невідступно, доки відчинить мені. Знаю-бо, що відчинить, бо є добровладнаний та милостивий і не бажає смерті грішного, але з веселощами прийме того, що кається". Так він плакав і до себе говорив, деякі ж із нечестивих, це побачивши, спізнали, що християнин він є, і пішли звістити цареві. Цар-бо прикликав його до себе та й каже: "Повідж нам істину, чи ти назарянин?" Відповів Яків: "Так, назарянин я є". І рече цар: "Отож волхв ти?" Відповів Яків: "Ні, не волхв, але християнин". Цар же мовить: "Окаянний та невдячний, чи не прийняв ти дарів і честі від мене і від мого батька?" Відповідає Яків: "Де тепер батько твій? Тліє у гробі із мертвим тілом, а душа його в пекло кинута". Розгнівався цар вельми, почувши це, та й каже йому: "Чи ж таку подяку воздаєш любові моїй, якою насолоджувався дотепер, і мені супротивиш, про батька мого лихословиш. Знай-бо, що смерті заслужив ти, одначе не мечем тебе погублю, нехай не так помреш, а численними муками тебе довго мучитиму й віддам тебе гіркій смерті". Святий же Яків відповів: "Що хвалишся вчинити, о царю, чини швидко; знай же, що не застрашать мене твої слова, котрі є подібні до вітру, що на камінь віє, і погроза твоя не жахне мене: не боюся-бо смерті, знаючи, що смерть тимчасова не є смерть, але сон; та ж бо зі сну встануть усі люди від гробів у страшне пришестя мого Христа". Мовить цар: "Нехай не зваблюють тебе назаряни, називаючи смерть сном, й не учать її не боятися, а її й царі бояться". Відповів святий: "Праведним смерть за спокій буде, а вам, невірним та грішним, початком вічної муки". Тоді цар, закликавши радників та друзів своїх, радився з ними, якими муками погубити Якова. А по тому видав на святого такого присуда: на пострашення й інших невірних персів, від яких Яків відлучився вірою, кожен вуд його на покару буде відрізано.